– Що з ним? – Відьма дозволила дитині тягнути за непокірне пасмо волосся, яке стирчало з-під хустки, зав’язаної під її підборіддям. – Ну, випив він того декокту, як тільки вийшов за паркан. Скочив на коня й поїхав геть, мабуть, для того, щоб спочатку одягнутися з гідністю й подивитися на своє нове обличчя в дзеркалі. Що було далі, знаю лише з розповідей. Досить сказати, що не встиг він і дві молитви промовити, відвар почав запалювати його кров і стегна. А доля хотіла, щоб корову в поле гнала вдова коваля Василя, Галина, жінка вже немолода. Однак ви повинні знати, що красою вона могла конкурувати з тим шляхеткою.
Стара замовкла, усміхаючись власним думкам.
– І що було далі? – запитав з цікавістю Лівка.
– А що мало бути? Розповідала потім Галина, які дива вчиняв з нею шляхтич, та й то, прямо на дорозі, навіть не затягнувши її в кущі. Вона була така щаслива, наче хто посадив її на сто коней.
– Зовсім не так, як той бідолаха, – засміявся Ілля. — І він на тобі не помстився?
– Був тут потім, — відповіла бабуся. – Хотів, щоб я віддала йому гроші, погрожував мені батогом і навіть шаблею. Але зі мною це не так просто. Я була молодшою, в мене було більше сил, тому він боявся, що заклинання, яке я на нього наведу, буде нічим порівняно з ганьбою, яку він зазнав.
– Дурнів не сіють, – пирхнув Семен.
– Не сіють, Пороже, — зі смертельною серйозністю сказала знахарка. — Але також знай, що є на світі речі, яких розумом не зрозуміти.
– Досить вже балаканини, – підвівся Ілля. – Пора спати, бо до дня треба бути на ногах.Тільки скочу на хутір жінкам сказати, щоб колиски не робили.
Не встиг Сергій відповісти, як Параскева замахала руками на знак протесту.
– Хай роблять, соколе, хай роблять, тільки не поспішай. Ніколи не знаєш, що і коли може стати в нагоді. А коли поїдеш, то піди в село, заплати жінкам і накажи, щоб колиску до мене доставили.
□□□
– Тож, мабуть, тепер зрозуміло, кому Калмик віддав силу, – приглушеним від злості голосом сказав Грегорій.
Старий Кошко похитав головою, наче не міг повірити в те, що чує. Мовчав.
– Ще не бувало, щоб молодець бабі душу передав, — сказав отаман. — До того ж, чужій. Як він міг це зробити, якщо вона ще навіть не була вовчицею?
– Ну, власне, — погодився Кошко. - Як?
– Це ти мені скажи, — гаркнув басьор. – Я викликав тебе на раду, а не для того, щоб ти ставив питання, на які я сам шукаю відповіді.
– Не гнівайся, отамане, — відповів старий. – Мені легше думати, коли я запитую себе вголос.
– Тоді думай і запитуй, але я хочу знати і відповіді.
Кошко перестав хитати головою й дивився на закопчені балки стелі, наче шукав пояснення тому питанню, яке вже кілька днів турбувало отамана й його.
– Я ретельно дослідив цю справу, — сказав через деякий час старий вовк. – Бачив вадеру і в образі вовка, і в образі людини. Ти й не знаєш, отамане, як важко було її приборкати. Сильна самка.
– Що ти мені кажеш! Вона сильна, то й добре, бо вона народить міцних цуценят. Переходь до справи!
– Ми впевнені, що вона отримала душу Кари, оскільки вона отримала силу в першу ж Повню, без будь-яких попередніх обрядів. Мине деякий час, перш ніж вона стане повністю нашою, але вона вже є вадерою.
– Раніше ти задавав питання, які я собі задаю, тепер ти говориш про речі, які я дуже добре знаю. Невже ти настільки старий, що розум починає туманитися?
Кошко відірвав погляд від стелі й глянув на Грегорія. Отаман міг заприсягтися, що бачив злісну посмішку на сухих, зморшкуватих устах свого співрозмовника.
– Я тобі ще дещо скажу, що ти добре знаєш, отамане, або принаймні так думаєш. Досі ще не траплялося, щоб воїн переходив на той світ, передаючи свою вовчу силу жінці.
– Ти починаєш мене дратувати, чоловіче, — гаркнув той. — Я знаю це так само добре, як і ти. Як усі!
– Але це не зовсім так. – Кошко вже не приховував усмішки. – Є речі, про які не можна говорити. Вовче плем'я здатне охороняти таємниці не тільки від людей, але навіть від своїх.
– Говори! – наказав Грегорій.
– Нічого подібного в моєму житті не було, принаймні мені про таке не відомо. Нічого не можна виключати, тому що…
– Знаю, старий, — перебив отаман. – Ми вміємо зберігати таємниці. Переходь до справи!
Кошко злегка знизав плечима. Нетерплячий ватажок, зовсім як і тоді, коли забирав владу над січчю. Але ж і мислити міг швидше за інших, тому, можливо, звідси його нетерпіння. Старий уже давно засвоїв, що навіть у вовчій шкірі літній Грегорій зберігав багато здорового глузду і краще за інших вмів контролювати тваринні бажання, що в такі моменти затьмарювали розум.