Грегорій підвівся. На мить Маріці здалося, що старий басьор її вдарить. Але він лише грізно гикнув і відповів: "Я з тобою говорю, хоч міг і нічого не сказати, лише наказати. Але я говорю для того, щоб ти розуміла, що і до чого, бо в ночі тічки не треба чинити опір самцям. Благо січі має перевагу над благом клану. Для вовків наближаються погані часи.
Вадери повинні народити якомога більше цуценят. Незабаром настане жахлива навала, якщо вірити тому, що ми чуємо із зовнішнього світу. Буря, яка може повністю стерти нас із цього світу. Раніше вовків тут було більше, ніж людей зараз.
Ми вели криваві війни, різали один одного, билися з усіма, хто намагався проникнути на наші землі. Люди називали нас скіфами і боялися більше чуми.
Але згодом сталося так, що нас ставало все менше. Ми не розмножуємося, як брудні маленькі чоловічки, ми не піддаємося статевій пожадливості щодня. Але ти, напевно, це і сама знаєш.
Маріка знала. Частину вона вгадала, а решту їй пояснила Зіраша, явно бажаючи підготувати її до виконання повинності. Кожен басьор приходив у тічку один або щонайбільше два рази на рік. Огидний Кара був в цьому плані винятком. Вадери народжували лише одне дитинча. Цього було недостатньо, щоб у розумний час відбудувати те, що вовки змарнували дурними сварками, не враховуючи, що там, де з'явиться вільний простір, незабаром напливуть люди.
– Ми не можемо дозволити собі марнотратство, — продовжував старий отаман. — Тому ти, як і всі придатні для розмноження самки Міхєя і Кирила, віддасися вовкам.
Жінка хотіла ще про щось запитати, але Грегорій не мав наміру витрачати на неї час.
– Мірзай проведе тебе до загороди Кирила. Зіраша вже все знає, вона підкаже, що робити, коли до тебе прийде вовк.
Маріка зчепила зуби й пішла за воїном. Коли проходили повз великий будинок, побачила молоду вовчицю з дитиною на руках. Мабуть, зовсім недавно народила… Звірячий помет, як кажуть вовкозаки. Щось в цій картині зачепило молоду жінку. Якийсь час вона роздумувала, що саме, аж раптом її як блискавою вдарило.
Вадера тримала дитину нібито якийсь предмет, як відерце, з яким йдуть до корів. Було помітно, що для неї це лише ще один помет. Не кохана дитинка, а цуценя, яке треба виростити великим.
І в ту ж мить хмарна пелена спала з серця. Можливо, вона не і не впала — на мить відкинулася назад, але досить сильно, щоб Маріка зрозуміла, що її хвилює. Туга!
Туга за власною дитиною, за милим личком сплячої Гальшки, за її крихітними губками, що присмоктуються до материних грудей. Боже на небі! Як вона могла так швидко забути цю тугу? Як вона могла це так глибоко приховати? Відтоді, як її засудили до голодування, молодиця жодного разу не подумала про свою маленьку. Ніби страшний, вовчий голод міг убити людські почуття.
– Рухайся! – покликав її Мірзай, бо вона мимоволі зупинилася, спостерігаючи за жінкою.
Маріка тупо подивилася на нього, а потім пішла дерев'яною ходою. Лише покрутила головою, дивлячись на цуценя, якого мати закутала в хустку і поклала собі на живіт, щоб обидві руки були вільні.
А потім Маріка витріщилася на спину вовкозака. Облизнула раптово потріскані губи й відчула, як від серця до голови тече прилив тепла.
І вона прийняла рішення.
РОЗДІЛ 9
Круха вистрілила з мушкетону, сигналізуючи про початок бою. Заряд з порубаних цвяхів пошаткував солдата, який йшов в її бік, прямуючи за межі табору, швидше за все, за природною потребою. А перед тим Кирило та Міхєй втишили охоронців ножами. Табір перед ними був, мабуть, не зовсім беззахисним, але точно його застали зненацька. Вони з криком кидалися між лігва нічого людей, які ні про що не здогадувалися. "Розбійники грабують розбійників", — подумав Міхей.
Дивні звичаї. Якщо вовчим зграям треба з собою розібратися і виникає гостра суперечка, вони зустрічаються у відкритому полі. Не завжди все закінчується бійкою, бо шкода крові. Ну так, але тут пояснювати було нічого. Деякі грабіжники вирішили забрати те, що зібрали інші. Коштовності, золото, дорогоцінні тканини… Вовк не розумів бажання володіти такими речами. А тим більше бажання вбивати власних земляків без жалю та вибору, як це робили їхні нові товариші. Марна трата крові... Ні, людям її не шкода. Адже вони можуть народити в будь-який час, вони здатні запліднювати самок цілий рік, тому їм не потрібно боятися, що якщо вони зазнають величезних втрат на війні або під час чуми, вони вимруть. Їм не потрібно так ретельно стежити за виживанням своїх цуценят, як вовкам. До того ж у них народжуються не тільки хлопчики, а серед перевертнів випадкові дівчатка завжди були безплідними. У важкі часи їх убивали, у більш благополучні — вирощували і найчастіше продавали до турецьких борделів. Вовки, можливо, зневажали гроші, але життя поруч з людьми означало, що вони повинні були мати їх, хоча б для того, щоб купити зброю.