Заєць раптом розсміявся щосили, привертаючи увагу новоприбулих. Він махнув рукою, показуючи, що ця веселість їх не стосується. Солдати повернулися до розмови з шинкарем.
– Що це ти тобі так весело? – роздратовано спитав Лівка.
– У безпеці... Теж мені сказав. Ти колись бачив таке, щоб чесний козак міг почуватися в безпеці? Недарма ж ми кажемо "раз мати народила". Але нам не потрібно боятися. Ми потрібні гетьманові. Поки що...
– Для чого?
– Ми билися з вовкозаками.
– А вбили ми хоч більше за одного?
– Це не має до цього жодного стосунку. Коли йдеш проти такого ворога, варто мати у своїх лавах когось, про кого можна сказати, що йому довелося мати справу з небезпекою і все ж таки вирвався неушкодженим». У мене таке відчуття, що Хмельницькому скоро знадобиться кожен хлоп, який не втече на сам голос тих проклятих бестій.
– Але ж ми точно не вирушимо в дорогу наступні два тижні, – зауважив Семен. – Наближається повний місяць, і щоб атакувати вовків, коли вони перетворяться, треба бути дурнішим за власного коня.
– Маю надію, що ти не помиляєшся, – пробурмотів Ілля. – З Хмелем ніколи не відомо.
□□□
Те саме, що так безтурботно висловив Поріг, кошовий отаман сформулював більш обережними словами:
– Чи розумно йти на вовкозацтво, коли місяць досягне повноти? Треба було б почекати хоча б два тижні, інакше ми дійдемо до їхньої січі, коли вони повністю переміненими.
– А ти, Яне, як завжди, вдаєш, що нічого не розумієш! – Хмельницький скочив з-за столу. – У нас є ці російські ченці, і вони можуть зробити вовків нездатними перетворюватися на сильних бестій! Це найбільша з наших таємниць.
– Коли ми зможемо так само піти проти них і на молодик... Нехай тоді волхви ще більше їх послаблять.
– Це неможливо. – Гетьман похитав головою. – Ченці не послаблюють природну силу вовків, вони лише запобігають їхньому перетворенню. Ось чому ми повинні йти якомога швидше. Застанемо чудовиськ зненацька, коли вони найменше будуть очікувати нападу.
– Ти й справді думаєш, Богдане, що вовки нічого не знають про цих волхвів? – коли вони залишилися самі, кошовий отаман заговорив зі своїм старим другом, як робив це в ті часи, коли вони обидва були простими козаками, повними надії та амбіцій, але ще не виділялися над головами побратимів.
– Ченців, Іване, ченців, – рішуче сказав гетьман. – Не смій вживати ім'я старих язичницьких жерців у їхній присутності. Хоча, – додав він тихіше, – мені здається, що це було б для них більш доречно. Хоча ченців, які прибули з сильним ескортом, не можна було сховати, лише кілька людей знають, хто вони такі. Ти тільки розумієш... як воно є – справжній секрет у тому, що знає лише одна людина і навіть сама собі про це не говорить. Ось чому нам треба поспішати. Що готується похід проти вовкозаків, на їхню січ точно донесли, я про це подбав. Перевертні впевнені у своєму, вони захищатимуться, і більше того, вони зберуть усі зграї з власних походів. І це добре, бо краще зловити їх в одному місці в купі, ніж потім полювати на них у степах.
– Але навіщо нам це? — насупився кошовий. — Чому ти так хочеш знищити вовкозаків? Бувало нам і не по дорозі, але зауваж, що вони рідко смикали нас у спокійніші часи. І точно, що менше, ніж татари, з якими ми уклали союз.
– Вовкозаки не дуже мене цікавлять, — стиснув губи гетьман. — Ти маєш рацію, не такі вже вони й утяжливі сусіди, ніж татари. Пам’ятай, однак, що вони не були на нашому боці, можливо, вони не підтримували поляків, але вони завжди були і не за тих, і не за тих. Зрештою, і найголовніше, сам цар вимагає, щоб ми розбили всі січі в Україні. Він ставить подальшу допомогу в залежність від цього, розумієш?
– Чому він так тисне?
– Не вдавай, що знаєш менше, ніж по суті, — грубо відповів Хмельницький. – Зі мною не треба так. У Його Величності Олексія Михайловича достатньо січ і вільних зграй перевертнів. Вони розмножилися на Дону і, кажуть, навіть на півночі гопки грають. Він не хоче поширювати свій протекторат на землі,де їх буде ще більше.
Тетеря зневажливо пирхнув.
– Яке дурне пояснення», — сказав він. – І яке йому діло до тих трьох чи чотирьох більших скупчень вовків тут?
– Можливо, він думав, що оскільки наші козаки поширили вовкозацтво по всій країні, незважаючи кордони, то якби він уклав з нами союз, то зараза тим легше пошириться на Росію?
– Союз? — Кошовий отаман не приховував свого обурення. — Ти щойно говорив про протекторат. Богдане, що ти маєш намір робити? Чи не стачить тієї боярської сваволі, яку ми вже мусимо терпіти? Хіба ти не знаєш, що відбувається з тими з них, хто не любить слухати, і чиї удари від тупих батогів ранять більше, ніж криваві рани?
Хмельницький почервонів, у його холодних очах з'явився небезпечний блиск, такий самий, як тоді, коли в п'яному заціпенінні він схопив шаблю, щоб без вибору рубати будь-кого, хто стане на його шляху. Він останнім часом не пив, або принаймні не напивався, як колись, але його дикі пориви ще далеко не одійшли.