– Можливо. – Гетьман знову заспокоївся і повернувся до столу. Тимошко, стоячи з ножем у опущеній руці і готовий у будь-яку мить проткнути груди Івана, поглядав то на батька, то на кошового отамана. – Можливо, я і узурпую право на знак Абданк без особливих підстав. І мені, можливо, ще такий гад, як ти, може це дорікнути, але моєму Тимошку, коли я посаджу його на трон Лупула, ніхто не посміє й слова сказати. А ким були раніше всі ці польські та російські шляхтичі, як не селянами, хлопами? Деякі хочуть походити від сарматів, інші від римлян. Але ким же були ці сармати? Нічим не кращі за смердючих татар. А звідки взялися римські патриції? Вони борсалися в гної, перш ніж народ підняв їх на високі посади. Чеські королі сиділи на кам'яному троні, під час коронації брали в руки звичайну рало, а не золотий жезл, саме для того, щоб пам'ятати, звідки вони прийшли. І мене підняли прості люди, вони побачило в мені могутність, рівну найбільшим повелителям цієї землі. І я нікому не дозволю змарнувати цього, Іване. Навіть тобі.
Тимошко неспокійно сіпнувся.
– Що зробимо з ним, батько? Може, тихенько зарізати його та викинути стерво десь у степу? Навіть якщо хтось його знайде, то подумає, що це розбійники напали на нашого кошового отамана.
– Поки що не знаю, що робити зі зрадником, — гетьман жестом заспокоїв сина.
– Однак я якимось дивом певен, що наш дорогий друг може знати, де ховається хорунжий Сергій Костенко. Чи я помиляюся?
– Звичайно, помиляєшся! — рішуче відповів Іван.
Хмельницький повільно налив вина в келих і так само повільно випив вміст маленькими ковтками.
– Бачиш, я нічого не зміг дізнатися від Мелеха про хорунжого. Це означає, що він не знав, бо розповідав мені незмірно більші таємниці, ніж ця. Але я також знаю, що ти довго розмовляв з Гринькою Шпаком. Якби не раптові дії цього отрока, — він показав пальцем на Тимошку, — і сотника, я б спитав, що і як. Ти хочеш помститися за свого друга, падло суче! — раптом крикнув він на сина, а той здригнувся. — Це вже не має значення. За це я маю тебе, — знову звернувся він до отамана. — А решту ти вже розповіси.
– Нащо тобі один нещасний козак? — спитав Іван.
– Так ти не заперечуєш, що говорив про нього з Гринькою?
– Говорив, але не дізнався про його місцезнаходження. Крім того, він навіть гадки не міг мати про це.
– Побачимо. А ти хочеш знати, що я про нього знаю? Помститися хочу, і все. Не повинен будь-який хорунжий ігноруватиме накази гетьмана! І люди повинні бачити, що зради без покарання не буває!
Отаман недовірливо похитав головою.
– Ти завжди був мстивим і впертим, – тихо сказав він. – Але з роками та достоїнствами пробуджуєш у собі більшого звіра.
– Не звинувачуй мене у звірстві, ти, хто хотів попередити справжніх чудовиськ про те, що на них чекає!
– Тобі не шкода Костенка? – Тетеря ніби не звернув уваги на слова гетьмана. – Спочатку вовки на нього взялися з твоєї причини, бо він виконав наказ проти свого серця, а тепер і ти?
– У козака одна душа, – зі сміхом сказав Тимошко, – а ось ворогів на пучки, які хочуть її в нього вирвати. Така вже доля молодця.
□□□
Сергій прокинувся пізно, близько полудня. Вони по черзі чували ще одну ніч, але нічого не сталося. Хорунжий зазирнув у колиску. Вона була порожня. Бабуся, мабуть, повела малу працювати до скромного городу або до лісу за коровою. Всупереч тому, що казала знахарка, мати врятованої дівчинки не забула висловити подяку. Одного дня вона привела цю корову – маленьку й худу, але молочну. Це була приємна зміна після монотонного доїння кіз.
І справді, коли хорунжий став на порозі, стара жінка вийшла з хліва з Гальшкою, загорнутою в хустку і закріпленою між висохлими грудьми.
– Дивись, твій батько.
Але дівчинка не дивилася в бік будинку. Її увагу привернув чорний дрізд, що сидів на низькому даху та свистів. Параска поставила відро з молоком на лавку біля криниці та витерла піт з чола. Вона раділа з наявності корови, але не показувала цього.
– Вони, мабуть, самі її не могли прогодувати, – відбуркнула вона, коли Сергій похвалив щедрість господині.
– Та що ви кажете: не могли її прогодувати – заперечив він зі сміхом, щоб подражнити стару. – Що там та корові потрібно, трохи трави та й усе.