Ось це поворот в сюжеті! Мені від несподіванки довелось добре стиснути щелепу, щоб та не впала на землю.
- Ти нас покинула та пішла. А ще не попередила, щоб ми зайшли до Вежі.
- Стоп, - спробувала я зупинити цю маячну. - По-перше, це ви мене покинули в посольстві та не захотіли спілкуватися далі. Про вежу я вам розповідала, та ви не слухали - бо постійно перебували п’яними.
- У посольстві тебе ніхто не кидав. Нам довелось піти, бо дівчатка змерзли та втомились.
- А я, по-вашому не дівчина? Й втомитися не могла? А якби я заблукала в пошуках заїзду?
- Але ж не заблукала. Та й коханців дуже швидко собі знайшла. Про тебе було кому подбати.
Епт… Брг… Кграм…
Хотілося вилаятись підслуханою орочью лайкою. І ці туди ж. Їм що, інтиму в особистому житті не вистачає? Так борделі в цьому світі легально існують! Що за звичка - лізти в чуже життя, обговорював та вигадувати байки?
- Ви правильно помітили: про мене було кому подбати. Як і про вас. Вас шестеро - проти мене однієї. Нічого в голові не клацає? Ніякої розумної думки не народжується?
- Неважливо, - навіть не зробивши жодного правильного висновку, продовжив Бран. - Але ти повинна була, коли вступила до школи, вимагати усіх належних нам пільг. Безкоштовного навчання, харчування, постачання та проживання в нормальних умовах.
- Я вам що - мати чи опікун? З якого дива я повинна була для вас щось вимагати? Пан Ланг одразу ж попередив: безкоштовного - нічого.
- Для тебе, може й немає, а от для обраних - ще й як є.
Здається я гикнула. Вони що вважають себе обраними? Та будь ласка. Я з задоволенням передам їм свій “тягар”.
- З чого ви взяли, що обрані? - ледь стримуючи сміх, запитала я.
- Ерл Хорлінгтон нам про це розповів.
Ось тут я не втрималась та розсміялась, бо ерл Хорлінгтон - вигаданий персонаж п’єси, а також багатьох місцевих байок та анекдотів. Якийсь жартівник скористувався тим, що ці придурки - чужинці, та нарозповідав казок.
- Чого регочеш, як кобила? Намагаєшся відповідати своєму зовнішньому вигляду?
Я на останні слова майже не образилась, тому й не розповіла про те, що їх обдурили.
- Це все? Чи ви ще якесь звинувачування вигадали?
- Так, є. Вчора ти завадила здобути перемогу над… Жебрак-аристократ, теж мені - поважна персона.
- Ти програв раніше, аніж вирішив вдарити в спину. Раджу ще раз обміркувати слова декана. А якщо не запам’ятав - він з задоволенням їх повторить, - мені хотілося якомога швидше закінчити цю розмову, бо починала злитися. А це погано. Вибуху емоцій не передбачається, а от бійка - легко. Я вже ледь стримуюсь, щоб не заїхати по цих нахабних пиках.
- Не тобі читати нам моралі! - вигукнув Конн. Його обличчя почервоніло від гніву. - Ми чули, чим ти займаєшся для оплати навчання.
- Здивуйте.
- Працюєш повією в порту.
- Даю тобі тиждень, щоб знайти хоча б одного свідка такої “поведінки”. Він повинен буде на артефакті правдивості засвідчити, що платив гроші Яті за послуги. Якщо не знайдеш - буде друга дуель. Але вже на мечах та до крові. Чи до смерті.
Віткару вдалось зненацька застати звинувачувачів. Але ті не розгубилися.
- Та хоча б зараз! - викрикнув Феттер.
- Свідок чи дуель? - спокійно запитав менталіст.
- Дуель, звісно!
- Тобто, свідка, що підтвердить твої слова немає? То й мелеш язиком, як бабця на базарі.
Від цих слів Конн почервонів ще більше. Бран його ледь стримував від бійки.
- Ми приведемо клієнтів цієї дівки, - пообіцяв О'Тіллі. - А ти у відповідь прилюдно попросиш вибачення.
- Можу навіть вірш скласти, - розсміявся Віткар. - Але на коліна вставати не буду.
- Й не треба.
Вони пішли, сперечаюсь між собою, а ми залишились.
- Слідкуєш за мною?
- Майже. Повз проходив.
Так і повірила.
- Дарема ти вліз, - не втрималась, та зробила зауваження.
- Може, й дарма. Але моє сумління підказує, що ні. Про те, що саме ти - Спостерігач, дізнався в кінці літа. А до цього не знав… й просто хотів заприятелювати. Мені дійсно шкода, що ти тепер вважаєш мене ворогом.
Він дійсно за це турбувався. Так щиро, що мені його стало трохи шкода. Добре - не дуже трохи.
- Нащо ти взагалі в той орден вступив?
- Сам не знаю. Захотілось довести, що я з себе представляю дещо більше, аніж просто байстрюк аристократа.
- Й кому ти це доводив?
- На першу чергу собі.
- Допомогло?
- Майже.
- Хочеш дійсно допомогти?
- Ти нарешті погодилась, що тобі потрібна охорона?
- Ні. Не з цим. У мене є питання, а бібліотеці відповіді не завжди є.
- Хочеш отримати власного шпигуна?
- Шпигуна?! Можна й так сказати. То що скажеш?
- Добре. Й що хочеш від мене почути?
- Багато чого, але не сьогодні. Я повідомлю тобі про зустріч.
- Тоді - до зустрічі.
- До зустрічі.
Хлопець пішов, а я замислилась: що саме я хочу почути? Думки стрибали одна перед одною. Треба скласти список. Та порадитись з друзями.