От, наприклад, Вальдегору кров потрібна, щоб прискорити загоєння ран або відновити магічну енергію. Крові тварин для цього достатньо. А от так, щоб кров розумних. Все ж таки нащо вона Ліоні? Може, щоб не збожеволіти як справжній вампір? Тоді чому вона вільно пересувається містом? Чому її не ізолюють?
- За таку інформацію вдячна. Так, а що за новина сколихнула наше болото?
- Я розповідаю! - викликнула Олдрі, не даючи своїм подругам й рота відкрити. - Цей новенький Конн викликав на магічну дуель вгадай кого?
- Декана? - висловила найбільш божевільну думку.
- Та ні. Декана. Скажеш. Але він буде в якості суді. А викликав - Леорі.
- Він же його тонким шаром по землі розмаже, - невпевнено припустила я.
Невпевнено, бо знала, на що здатен бойовик, але навіть не замислювалась на якому рівні потраплянеці. Я навіть не знала, які предмети вони обрали. Так, краєм вуха підслухала одну розмову між ними в бібліотеці, де вони скигли, що освіта не систематизована. Не поділена на факультети, що немає чіткого переліку необхідних предметів, і не можна виносити книги за межі бібліотеки без особистого дозволу викладача. Й так далі.
- Особисто я роблю ставку на Леорі, - радісно сповістила люшитка.
- А роблять ставки?
- Так. Деякі навіть на гроші.
- Коли дуель? - запитала я.
- Після четвертої пари. Там, де у вас практичне заняття по елементаристиці проходить.
Я добре знала те місце. Воно було огороджено, й мало купу артефактів, що поглинають залишки магії
- Ми йдемо дивитися. А ви? - запитав Філл. - Шкода, що дуель не на мечах - Леорі точно виграв.
На нього одразу подивилось п’ять пар зацікавлених очей - включно зі мною.
- Я часто бачу, як він тренується в школі фехтування Дігірса.
Тож брюнетик ходить до тієї школи, де з мене посміялися та вказали на двері.
- Але якщо буде дуель між Леорі та Гором - переможе Гор, - додав хлопець.
- Це той червоноокий блондинчик? - запитала Олдрі.
- Так.
- А чого він рідко в місті з’являється?
- В нього навчання з особистим вчителем. Сама його рідко бачу.
- Шкода. Такий гарний хлопець. Я б з ним на свято сходила ще раз, - зізналася люшитка.
- Як з’явиться - я йому обов’язково це передам, - запевнила я.
А у самій аж серце стиснулося.
Спочатку Террі, а тепер Вальдегор. Я не бачила вампіра вже тиждень, а відчуття - ніби пів року пройшло. Ще мені його не вистачало ранкових тренуваннях. Як показав похід в Ліс - недаремних, я вже впевнено тримала зброю в руках.
***
Тренувальний майданчик був забитий по колу охочими подивитися на бій між першим та другим курсом. Та аби не його форма в вигляді амфітеатру, тим хто запізнився, було б важко щось роздивитися.
Ми з Філлом та Уллою прийшли раніше, тому опинились в першому ряді поряд з Соренто.
- За кого вболіваєш? - запитав майбутній некромант, та підморгнув своїм червоним оком.
- За декана, - відповіла я, але піймавши здивований погляд, додала: - Шкода його. Це стільки папірців потім заповнювати, якщо щось піде не так.
Декана насправді мені, звісно, шкода не було. Зайва писанина йому не завадить. А от Лероі - було, раптом з ним щось трапиться.
- Не так вже й багато, але достатньо, щоб заборонити магічні дуелі на рік, - додав, дивом протиснувшись, Віткар. - Все ще ображаєшся?
- Я з тобою не розмовляю, - відповіла та демонстративно почала роздивлятися натовп напроти.
- Яка кішка між вами пробігла? - запитав Соренто.
- Вперта, - відповів менталіст, - вперта та самовпевнена.
Я ледь стрималась, щоб не розпочати сварку при сторонніх. Не вистачало, щоб про мій статус спостерігача дізналися вся школа. Я лише Гору та Філлу Уллою про це ризикнула розповісти, та, звісно, й Террі - у листі. Поява Темної Орди стосується нас трьох.
Тим часом глядачів зібралась вся школа, а дуелянти увійшли в коло.
Конн аж світився впевненістю. А вирядився як! Шкіряні штани, чоботи до колін, білосніжна сорочка розстібнута до середини м’язових грудей. На руках - рукавички з обрізаними пальцями. Волосся зібрано в низький хвіст. Все новеньке, чистеньке.
Леорі на його фоні дивився жалюгідно: пошарпані замшеві штани, зношені черевики, заплати на ліктях, довга безрукавка з різними ґудзиками. Не зважаючи на зовнішність, поява другокурсника викликала цілу хвилю захоплення. Й не тільки серед дівчат.
Якось я дізналася, чому Леорі, Віткара та Соренто - "Королі школи". Виявилось, що до їх вступу, тут панувало справжнє беззаконня. Старші знущались з молодших, а аристократи - з простолюдинів. Вчителі намагались контролювати ситуацію, та марно. Але це вийшло в першокурсників, що щойно вступили до школи. Не одразу, але за пів року вони навели лад - за що їм дуже вдячна. Лише поодинокі випадки, нагадували про минуле.
- Дуель продовжується, доки хтось переможе або здасться. Абл - коли я вирішу сам зупинити. Питання? - запитав декан.