Вранці в крамниці було небагато покупців, що дозволило безперешкодно роздивлятися каталоги втрачених артефактів пана Прієра в пошуках знайомих пристроїв.
Мою увагу привернуло зображення артефакту, що дозволяє копіювати й переносити на папір цілі сторінки з книг. І на відміну від пристрою мого старого світу, цей був дуже компактним, зручно тримати в руках. Така собі трубка: з одного боку - гладкий кристал, а з іншого - срібло та кістка, і на додачу - купа незнайомих рун. Розпитавши артефактора, дізналась, що такі речі були дуже розповсюджені років так п’ятсот назад, але таємниця їх виготовлення давно втрачена, а останній виріб розтрощили жерці під час війни. От як би знайти хоча б один, та дослідити - можна було б відновити їх виробництво. Після цих слів сиділа задоволена, й, як ніколи не чекала кінця робочої зміни, бо в купі на столі бачила саме цей пристрій.
- А ти впевнена, що це безпечно? - спостерігаючи, як я дістаю річ із купи, ретельно виконуючи роль няньки, запитала мене Улла.
- Не дуже. Якщо це не те, що ми шукаємо, - тож й експеримент ставитимемо у дворі, якомога далі від будинку.
- Може, хоча б Філла дочекаємось? - зробила слабку спробу мене зупинити подружка. - Чи в інший день? Там такі хмари за вікном, того й дивись злива розпочнеться…
Я навіть з артефактом відчувала - їй також цікаво, чи дійсно це потрібний нам пристрій. А якщо так, то він значно полегшить нам конспектувати довідники.
Відійшовши десь ларків сто, ми встановили притягнутий з дома табурет на рівне місце. На табурет поклали непотрібний лист чернетки, а в спеціальний отвір пристрою налили чорнила.
- Ну що, пробуємо?
- Так, - зітхнула соліенка, погоджуючись.
Я зосередилась і прочитала заклинання з каталогу, поступово наповнюючи артефакт магією.
- Він світиться! Світиться! - радісно вигукнула Улла.
- Й гріється. Тепло, але не гаряче. Отже...
Крок другий. Кристаловою частиною я не поспішаючи проводила над чернеткою, спостерігаючи, як ті самі руни відображаються на поверхні пристрою. Крок третій. Чергове заклинання - і чистий аркуш. Але, на жаль, нічого не вийшло.
- Може, чорнила не ті? - припустила подружка.
- Може. А може, заклинання не так читаю. Чи акцент заважає. Спробую ще раз.
- Головне - не виклич демона при цьому.
Спробувала я не раз й не два, а на двадцять другому нарешті підібравши потрібні нотки в голосі, досягла успіху. Руни лягли на чистий папірець, але затримались ненадовго.
Радість невеличкої перемоги затьмарила холоднюча злива.
Магістр Ванлір, перш ніж почати урок, подивився на всіх присутніх уважним поглядом, начебто хотів щось зрозуміти.
- Сьогодні ми відійдемо від навчальної програми, й поговоримо про аномальні зони та загрози, які вони становлять. Багато хто з вас чув, що нещодавно одна з таких зон з'явилася майже біля міста, а деякі навіть її відвідали і на власному досвіді відчули всю небезпеку цього місця. Отже, зокрема прямої загрози нападу, існують приховані - наприклад, прокляття. Саме через одне таке прокляття в нашому світі з’явилися перевертиши. Усі чули про них і знають, чим вони відрізняються від перевертня? Перевертні народилися з двома іпостасями, які успішно контролюють й не можуть передати свої здібності через кров або слину. Перевертишами стають такими. По-перше - внаслідок неналежним чином проведеного ритуалу зі збільшення сили або під час спроби вилікувати не виліковне. По-друге - це прокляття. Й по-трете - через укус або подряпини вже зараженого. Жоден з цих варіантів не має зцілення, тому перевертиши вважаються немерцями, як-от, наприклад, місцеві вампіри. Наступна загроза, яку може нести зона, - це хвороби. Всі чули, й сподіваюсь готові, про ліронську лихоманку? Так от, років п’ятдесят тому поблизу Лірона відкрилася аномальна зона, і шукачі пригод одразу до неї сунулись. Повернувшись з неї принесли не тільки скарби, а й хворобу. Місто майже вимерло, вижили лише ті, хто вчасно його залишив. Наступною напастю є…
Після такої лекції жага до пригод в зонах мала б зникнути. Але не в мене. Лише збільшилось відчуття обережності. А ще дізналась, що єдина для мене небезпека - опинитися закритою всередині.
***
Під час обідньої перерви цілительки поскаржились, що їм також прочитали лекцію про безпеку відвідування таких зон. І це, чесно кажучі, налякало більше, аніж усі страшилки магістра Ванліра. Тож думка, що хтось все ж таки приніс до міста якусь гидоту міцно засіла в голові - хоча більше жоден з вчителів цю тему не підіймав.
Проте, затримавшись на при кінці заняття по артефакториці, дізналась від магістра Шиппера, що дійсно копіювальні апарати заправлялися спеціальними чорнилами, які можна отримати, лише приготувавши самостійно, рецепт має бути в бібліотеці.
Що ж, це не перша інформація, яку ми шукаємо в бібліотеці.