А я замислилась. Покинуте місто викликало багато думок. Наприклад: скільки мені насправді років? Не дивлячись на три хрестика замість дати народження, в момент моєї появи в цьому світі мені було сімнадцять років. Це одне з моїх “замовлень”. А от скільки було в минулому житті - таємниця. Лише спогади про себе як літню жінку, яка доживала свій вік на пенсії. От і виходило, що я - така собі молодичка зі старою душею.
Мабуть, через це в мене й відбувається роздвоєння. Іноді хотілося пригод, дій та відчуттів. Яскравих емоцій, нових знайомств, далеких подорожей. А іноді - спокою та стабільності. Обходити стороною небезпечні місця й зайве не ризикувати своїм життям. Загорнутися в теплий плід, сидіти вдома з чашкою гарячого чаю і цікавою книжкою. Чи в городі поратись.
А ще іноді хотілося родини. Щоб по дому бігали маленькі дракончики. Але найцікавіше - чоловіка не хотілося. А от кохання хочеться. Вибухового - наче феєрверк у нічному небі чи шторм на морі. Щоб зануритись з головою.
Також виникало питання: чи не набридне мені безсмертне життя? Що я буду відчувати, коли не стане моїх друзів? Атарільдо з Вальдегором можуть померти лише якщо їх вбити, а от інші - смертні. Вони постаріють і залишать цей світ. Сумно. Аж сльози по щоках побігли. А дружба? Чи витримає вона іспит таким часом? Чи не посваримось через тисячу років?
Тисяча років життя… Цікаво, як це - спостерігати за розвитком світу протягом такого часу?
А ще питання: нащо ми прийшли в цей світ? Якщо зі мною все більш-меньш зрозуміло, то з іншими - ні. Нащо нам дозволили змінити не тільки зовнішність, а й расу? Подарували магію? Взагалі, хто проводив те опитування? Головний? Чи ще хтось? Так багато питань - і жодної відповіді. Цікаво, чи вистачить безсмертя, аби все розгадати?
Від цих думок мене відволік Самідір. Фамільяр притягнув десь знайдену скриньку. Звичайна - без слідів будь-якої магії, зроблена з дерева, прикрашена сріблом та камінцями: лазурит і бурштин. Усередині - порожньо, але я все одно вирішила забрати її з собою. На щось та знадобиться.
Завершивши вечерю ми повернулися додому. Роботу в таверні ніхто не скасував.
Сьогодні в школі було майже порожньо. На перервах можна було бігати й не боятися, що когось зачепиш. Та бігати не хотілося. У місто прийшла ліронська лихоманка. Вчора в лікарню потрапили перші хворі, а сьогодні мало хто ризикнув прийти до школи.
На травології, окрім мене з Філлом були ще Халла, Астра та Меллі з Єлісой. На рунах - ще менше: я з ал’єром та ельфійка-другокурсниця Аміріен Бойн.
- Тут також порожньо, - прокоментував, зазирнувши до класу, декан. - Магістр Яла, я заберу вас з лекції пані Ольше?
- Звісно. З таким відвідуванням усе одно нічого нового не проходимо. Лише повторюємо пройдений матеріал. Ви краще обміркуйте пропозицію тимчасового закриття школи на час епідемії.
- Обов’язково, - пообіцяв чоловік. - До речі, від сьогодні набуває чинності комендантська година. Після шостої нікого не має бути на вулиці.
- Як? А як працювати? - здивовано вигукнула я, закінчивши збирати речі.
- Не думаю, що таверни будуть відкриті в такий час. Але про це - згодом. Нас очікують.
Попрощавшись, ми з деканом вийшли з кабінету.
- Ти не втрачаєш свідомість, не влаштовуєш істерик, не впадаєш у ступор у присутності тяжкохворих?
- Не повинна. А що?
- Чудово. У лікарні не вистачає рук, тому вони попросили нашої допомоги. У школі не так багато тих, від кого дійсно буде користь, а не ляже на ліжко поряд. І в першу чергу - це ти. Драконів взагалі нічого не бере. То ж як? Допоможеш?
- Допоможу. Але я нічого не розумію - не те щоб в зціленні, а й у лікуванні.
- Це неважливо. Ти з магістром Стером готуватимеш ліки. А от й сам зіллявар - я знайшов тобі помічника.
- Дуже добре. Хоча лише перший курс, але з явним талантом до зілляварства. А правда, що школу закриють на час лихоманки?
- Скоріше за все так. І не тільки школу, а всю територію. Нікого не впускаючи навіть у гуртожитки.
- Це не дуже добре. Мені може знадобитися лабораторія.
- Давай проблеми вирішувати по черзі виникання, - майже процитував мене декан. - Якщо треба, засунемо тебе в десять захисних контурів. Або пришлеш ось уього молодого таланта. Домовились?
- Домовились. Ну що, пані Ольше, йдемо до лабораторії. Спробуємо взяти максимально більше всього необхідного.
Я мовчки погодилась та послідкувала за вчителем. А вже в лабораторії потай ховала в браслет інгредієнти для зілля та настоянок. Не красти, а щоб легше було нести.
***
У лікарні пахло травами, хімічними елементами та кров’ю. В коридорах панували шум та метушня. Співробітники бігали між палатами та лабораторіями, збиваючи один одного з ніг, намагаючись якнайшвидше дати ліки хворим.