- Як же з вами важко. Ви взагалі розумієте, що я вам намагаюсь допомогти? А ви навмисно переховуєте те, що може цьому завадити. Звідки така недовіра до навколишніх розумних?
Звідки?
З власного досвіду минулого життя.
Звісно, я потроху вчилася довіряти. Але все ще жила за принципом:
Хто, як не я, допоможе самій собі?
Хто, як не я, підтримає?
Хто, як не я, не зрадить?
Бо коли ти залишаєшся наодинці - саме ці питання стають твоєю бронею.
І відповіддю водночас.
Зітхнула. Наважилась.
- Вальдегор.
- Що?
- Мого друга звуть Вальдегор. І він цілковито безпечний до оточування. Наскільки може бути безпечним кожен мешканець міста. Він не становить загрози.
- Він маг?
Я замислилась. Вампір мав силу - й немалу - але майже не користувався нею.
- Так.
- І де він навчається?
- Поки що ніде. Але згодом планує вступити до школи.
Така розмова в нас була. Лишалось одне питання: як приховати його расу? “Вампір” просто так не запишеш. А за чужинця не замаскуєш - як з’ясувалось про кожного доповідають в гільдію магії.
- Поки що просто спостерігайте за своїм другом. Якщо помітите якісь зміни - одразу до мене. З Атгремом я потім проведу розмову. А з людиною ерла хай Німідор розбирається. А от з вами доведеться мені. І негайно. Якщо не стабілізуємо ваш загальний, магічний та емоційний стан - відбудеться катастрофа. Глобальніша, ніж учорашній вибух вулкана на острові Клім. Через те, що фахівця з медитації ми, так і не знайшли, заняття я проводитиму з вами особисто. Будемо займатися після уроків, по дві години. Сподіваюсь цього вистачить. І ще. Чесність - на чесність. Після того, як ви “знищили” демонів, сила, яку вони накопичили від відьом, зникла. А ця сила - темна, недобра. Тож було б добре все ж поспілкуватися з вашим другом.
- Я йому це передам, - пообіцяла, хоча сама вже думала, як би сховати вампіра якомога далі в Лісі. Ще полювання на немертвих не вистачало.
- Отже, читати емоції ви могли майже з першого дня перебування в цьому світі? - запитав мене декан, коли ми зайшли до одного з закритих залів школи.
- Так. Про перший день не скажу - там своїх вистачало. А от з другого точно. Усе, що було спрямовано на мене, відчувала дуже добре.
- А коли почали свідомо ділитися своїми почуттями? Було б цікаво знати, коли - несвідомо, та скоріше за все, ви цього навіть не помітили. І не дивіться на мене так здивовано. Ваша жага до знань просто величезна. У нас давно не було такої кількості відвідувань лекцій. А яка уважність! Ректор в захваті! Не помічали? Ні? Дивно. Але повернемось до вас. Отже, коли саме вперше ви використали свою силу свідомо - на іншого розумного?
- Так одразу й не скажу. Та, мабуть, це відбулося, коли Філл почав часткову трансформацію. Ми тоді ще до вашого кабінету потрапили.
- А це відбулося?..
- Наприкінці кветовія.
- Так. Згадав. Цьому сприяла чергова витівка Айші. Минуло трохи більше місяця, тож маєте пам’ятати, як це робили.
- Добре пам’ятаю. Спробуємо?
- Так. Але почнемо з контролю негативних емоцій. Від них завжди більше неприємностей. Отже, вдарте мне ними настільки сильно, наскільки вистачить сил.
- Впевненні, що я вам не зашкоджу?
- Пані Ольше, я все ж таки досвідчений маг, на відміну від вас. Почали.
Як скажете.
У перші хвилини нічого не відбувалося, але я все глибше і глибше діставала з пам’яті всі образи та приниження минулих років колишнього життя. Які, на діво, згадувались. Краще б згадала, як мене звати.
Я так занурилась в спогади, що навіть не помітила моменту, коли світла шкіра ілліна зблідніла, а сам декан звалився непритомний.
Глечик води, що стояв на столі, став у пригоді.
Декан негайно прийшов до тями й дивився на мене шаленими очима, наче втратив зв’язок з реальністю.
- Пан Лавар, ви тут? - запитав заступник декана Ергін, який саме в цю мить вирішив пошукати керівництво.
Картина, що постала перед його очима, була ще тією загадкою: налякана я з глечиком в руках і мокрий декан на підлозі.
- А що тут відбувається? - запитав санкор, опанувавши себе.
- Тренуємось, - відповів, прийшовши до тями Лавер. - А що ще можна робити в тренувальному залі? Ви щось хотіли?
- Хотів обговорити графік випускних іспитів. Але, бачу, не вчасно. Може, вам потрібна допомога цілителів?
- Так, було б не погано. Тільки допоможіть підвестися на ноги. А вас, пані Ольше, очікую завтра о тій же годині з прочитаними главами з книги, яку я вам сьогодні дав. До побачення, - й, кульгаючи та опираючи на заступника, декан пішов до цілителів.
От і потренувались.
Сподіваюсь, завтра буде більше результату.
***