Те, що їх зустріло, було жахливішим, ніж Ґамаш міг собі уявити. Він відчув себе паломником у пеклі. Пожежники з Вільямсбурга щойно прибули й поливали водою будинок, охоплений пожежею. Вода замерзала, не встигнувши потрапити на полум’я, застиглі бризки покривали все шаром льоду. Волонтери з брандспойтами, укриті крижаними кристалами, стали схожими на бойових ангелів. Чоловіки й жінки різного віку працювали гуртом у добре злагоджених групах. З їхніх шоломів, з одягу звисали бурульки, а необгорілі частини будинку здавалися скляними. Неймовірно красива і водночас жахлива картина заворожувала і нагадувала епізод з особливо моторошної казки.
Ґамаш вистрибнув із вантажівки й попрямував до Рут Зардо, яка стояла неподалік у костюмі начальника пожежної команди і керувала операцією.
— Скоро нам знадобиться інше джерело води, — сказала вона. — Тут десь є ставок. — Пітер і Клара обернулися в пошуках ознак замерзлого ставка, але побачили лише темряву і сніг.
— Як ми його знайдемо? — запитав Пітер.
Рут озирнулася і махнула рукою, куди йти.
— Там сусідка, вона покаже вам.
Пітер кинувся до пожежної машини і схопив механічний бур, а Рут побігла до жінки, яка стояла на самоті й руками в рукавичках затуляла рота, ніби їй загрожувала небезпека вдихнути жах, свідком якого вона була. За мить подружжя Морров і сусідка зникли з очей, лише вдалині виблискував ліхтарик.
Палаючий будинок освітлювали фари автомобілів, що заздалегідь зайняли визначені саме для цього позиції. Ґамаш одразу побачив, хто тут головний. Тепер він розумів, чому мешканці Трьох Сосен призначили Рут начальником пожежної команди. Ґамаш підозрював, що вона вже призвичаїлася жити в пеклі, тому не жахалася його. Вона діяла спокійно та рішуче.
— У будинку є людина! — гукнув він, намагаючись перекричати шум води, полум’я й гуркіт машин.
— Ні, господарі поїхали у Флориду. Я питала сусідку.
— Вона помиляється! — вигукнув Ґамаш. — Ми були тут сьогодні вранці. Будинок винайняв чоловік на ім’я Сол Петров.
Тепер він повністю заволодів увагою Рут.
— Ми повинні витягнути його звідти. — Вона повернулася й поглянула на будинок. — Ґабрі, виклич швидку.
— Уже викликав. Вони їдуть. Рут, будинок майже згорів.
Натяк був зрозумілий.
— Треба спробувати. — Рут озирнулася. — Ми не можемо залишити його там. — Вона жестом показала на будинок.
Ґабрі мав рацію. Половина будинку була охоплена вогнем, полум’я шкварчало й ревіло. Здавалося, пожежники поливали святою водою дім, одержимий злим духом. Ґамаш не думав, що лід і вогонь можуть співіснувати разом, але зараз він побачив це на власні очі. Крижаний будинок палав.
Пожежники програвали.
— Де Ніколь? — крикнув Бовуар на вухо Ґамашу.
Через шум було майже нічого не чутно. Ґамаш обернувся. Невже вона кудись подалася? Невже вона така дурепа?
— Я бачив, як вона пішла туди! — вигукнув бакалійник мсьє Беліво, повернувши до них вкрите кригою від бризок обличчя.
— Знайди її, — звелів Ґамаш.
Бовуар помчав туди, куди вказав мсьє Беліво. Його серце калатало. «Не будь такою дурепою! Не будь такою дурепою!» — благав Жан Ґі.
Але вона була.
Бовуар біг по слідах на снігу. — «До біса її!» — кричав його розум. Сліди вели прямо до задніх дверей будинку. Чорт, чорт, чорт! Він двічі озирнувся навкруги, відчайдушно сподіваючись побачити агентку Іветт Ніколь надворі. Він прокричав у двері її ім’я, але у відповідь нічого не почув.
«Чорт!» — волав його розум.
— Де вона? — Ґамаш стояв позаду і кричав йому на вухо.
З цього боку будинку було трохи тихіше, але не набагато. Жан Ґі вказав на двері і побачив, як закам’яніло обличчя Ґамаша. Бовуару здалося, ніби шеф прошепотів «Рейн-Марі», але він вирішив, що то йому почулося — його ввела в оману навколишня метушня.
— Залишайся тут.
Ґамаш пішов, а за хвилину повернувся з Рут.
— Я розумію, що ви маєте на увазі, — сказала Рут.
Літня жінка сильно кульгала, її голос охрипнув, а обличчя замерзло.
У Бовуара теж заніміло обличчя, й він ледве відчував долоні. Він дивився на пожежників, пекаря, бакалійника, різноробочого і дивувався, як вони примудряються все це робити. Укриті крижаною кіркою, вони мружилися від бризок і полум’я, а їхні обличчя почорніли від диму. Щохвилини вони проводили своїми величезними руками в рукавичках перед обличчям, щоб збити бурульки з шоломів.
— Ґабрі, несіть сюди півдюжини шлангів. Зосередьтеся на цій частині будинку! — Рут махнула рукою на ту чверть будівлі, яка ще не була охоплена вогнем.
Габрі швидко збагнув задум і миттю зник чи то в диму, чи то в крижаному тумані — Бовуар уже не розрізняв його силуету.
— Ось, — звернулася Рут до Ґамаша, — візьміть це. — Вона простягнула йому сокиру.
Ґамаш із вдячністю взяв знаряддя і спробував усміхнутися, але його обличчя застигло. Очі шалено сльозилися від диму та сильного холоду, і щоразу, коли він моргав, йому доводилося докладати зусиль, щоб знову їх розплющити. Його дихання було уривчастим, він більше не відчував своїх ніг. Одяг, вологий від поту через викид адреналіну, тепер був холодним, липким і брався до тіла.
— Хай їй біс! — пробурмотів він собі під ніс і рушив до будинку.
