У ті дні на Гіперіоні не існувало передавача плюс-сигналів. Та й спіновий зореліт «Фарро-Сіті» не мав засобів до надсвітлової комунікації. Відтак уперше Сол із Сарою почули про нещасливу пригоду з Рахіллю, тільки коли консульство Гегемонії на Парваті зв’язалося з університетом по каналу «світло+» і повідомило про травму Рахіль, про те, що вона в непритомному, але стабільному стані, і про те, що з системи Парваті до Мережі її забере медичний факельник із Ренесанс-Вектора. Якщо лічити корабельним часом, то ця подорож триватиме десять днів, а відповідний час-у-борг становитиме п’ять місяців. Солові з дружиною життя впродовж цих майже півроку перетворилося на агонію, тож коли медкорабель прибув до вузлового терміналу телепортів на Ренесансі, вони встигли подумати про найгірше тисячу разів. Востаннє батьки бачили Рахіль вісім років тому.
Медцентр у Да-Вінчі займав невагому вежу-хмарочос, підтримувану прямим енергетичним каналом. Вид на море Комо перехоплював подих, але і Солові, і Сарі було не до нього, коли вони бігали з поверху на поверх у пошуках доньки. Доктор Сінгх і Меліо Арундес зустріли їх у вестибюлі реанімаційного відділення. Знайомилися похапцем.
— Рахіль? — тільки й спитала Сара.
— Спить, — відповіла доктор Сінгх, висока жінка аристократичного вигляду і з добрими очима. — Наскільки ми розуміємо, вона не зазнала жодних фізичних… е-е… ушкоджень. Але вона вже непритомна майже сімнадцять стандартних тижнів. За її мірками. І тільки впродовж останньої декади ми почали фіксувати хвилі головного мозку, що відповідають радше стану глибокого сну, ніж коми.
— Не розумію, — перебив Сол. — На місці розкопок стався нещасливий випадок? У неї струс мозку?
— Сталася одна річ, — заговорив Меліо Арундес, — природи якої ми не дуже розуміємо. Рахіль перебувала в одному з артефактів… сама… і ні її комлог, ні інші прилади не відмітили нічого незвичайного. Але ми знаємо, що стався сплеск одного явища, яке місцеві називають антиентропійними полями…
— Хроноприплив, — пробурмотів Сол. — Ми в курсі. Розказуйте далі.
Арундес кивнув і розвів руками, ніби ліпив із повітря якусь фігуру.
— Відбувся… сплеск поля… фактично цунамі, а не приплив… Сфінкс… артефакт, у якому знаходилася Рахіль… повністю «залило». Я хочу сказати,
— Ваша донька була в комі, — подала вона голос. — У такому стані кріогенна фуга виявилася неможливою…
— То вона пережила квантовий стрибок не у фузі? — скрикнув Сол. Він багато читав про фізіологічну шкоду, завдану мандрівникам, які зазнавали безпосереднього впливу ефекту Гокінга.
— Їй боляче?
— Ні-ні, що ви, — поквапилася їх заспокоїти Сінгх. — Її непритомний стан захищав її не гірше фуги.
— То вона
— Ми не знаємо, — зізналася лікарка. — Всі життєві показники повернулися в норму. Хвильова активність головного мозку близька до норми притомного стану. Але проблема полягає в тому, що її тіло ніби всотало… точніше, антиентропійне поле, складається враження, заразило її.
— Як наче променева хвороба? — потер лоба Сол.
— Не зовсім… — завагалася доктор Сінгх. — Це безпрецедентний… е-е… випадок. Сьогодні вдень прибувають фахівці з хвороб, пов’язаних зі старінням, із Центру Тау Кита, Луза та Метаксаса.
Сол перехопив погляд лікарки.
— Докторе, ви хочете сказати, що Рахіль підхопила якусь таку хворобу на Гіперіоні? — Він замовк на хвильку, нишпорячи у власній пам’яті. — Щось на кшталт синдрому Метушалаха[147] або ранньої стадії хвороби Альцгаймера?
— Ні, — не погодилася Сінгх. — Фактично у захворювання вашої доньки назви ще немає. Але місцеві лікарі вже прозвали її хворобою Мерліна[148]. Розумієте, вікові зміни в її організмі відбуваються з нормальною швидкістю, от тільки — наскільки нам зрозуміло — у зворотному напрямку.
Сара аж на крок відступила назад і витріщилася на доктора Сінгх як на ненормальну.
— Лікарю, — тихо, але твердо промовила вона, — я хочу побачити свою доньку. Я хочу бачити Рахіль
Рахіль прокинулася менше ніж за сорок годин після прибуття Сола і Сари. Уже через кілька хвилин вона, незважаючи на медиків і сестер, що метушилися біля неї, підхопилася в ліжку і заторохтіла:
— Мамо! Тату! Що ви тут робите? — І перш ніж їй встигли відповісти, озирнулася навколо і перепитала: — Заждіть, але де це
— Ми у лікарні Да-Вінчі, люба, — взяла її за руку Сара. — На Ренесанс-Векторі.
Очі Рахіль округлилися, ніби в комедії:
— Ренесанс? Ми в Мережі? — абсолютно спантеличено вона озирнулася навколо.
— Рахіль, що ви пам’ятаєте останнім? — спитала в неї доктор Сінгх.
Нічого не розуміючи, дівчина подивилася на лікарку.
— Останнє… я пам’ятаю, як вмостилася спати поруч із Меліо після… — вона зиркнула на батьків і схопилася руками за обличчя. — Меліо? Інші? З ними…
