Наша велетенська спільна із Гелендою спальня ніжно погойдується у вітті трьохсотметрового Дерева світу на планеті храмовників Божегай і з’єднана вона з одиноким солярієм на посушливих солончакових рівнинах Хеврона. Але такі дикі пейзажі не загальне правило нашого мешкання: медіа-кімната має вихід на екранолітний майданчик сто тридцять восьмого поверху арковежі Центру Тау Кита, а внутрішній дворик знаходиться на базарній терасі Старого сектору буйного Нового Єрусалима. Наш архітектор, учень легендарного Міллона Де-Га-Вра, заховав кілька жартів у проекті квартири: східці ведуть
Спершу перепади сили тяжіння між кімнатами не давали мені спокою, але я невдовзі пристосувався, підсвідомо налаштовуючись на в’язкість рухів у світі Луза, чи Хеврона, чи 7 Дракона, і несвідомо очікуючи на свободу менш ніж стандартної сили тяжіння в більшості інших кімнат.
Уже сім стандартних місяців опісля ми з Гелендою проводимо небагато часу вдома, натомість разом із друзями кочуючи численними курортами, туристичними аркологіями та місцями нічних розваг по Всемережжю. Наші «друзі» — це телепорт-товариство, що зараз називає себе «табуном карибу»[115] на честь вимерлого виду мігруючих ссавців зі Старої Землі. В табуні пасуться інші письменники, кілька успішних візуальних митців, інтелектуали з Анфілади, персонали ЗМІ, котрі висвітлюють діяльність Речі Спільної, парочка радикальних аРНКтисгів та косметологів із ДНК-сплайсингу, мережеві аристократи, заможні диваки-любителі телепортування, наркомани, котрі сидять на флешбеку, стереокіно- і театральні режисери, розсип акторів та виконавців, мафіозні боси, що стали на шлях виправлення, і мінливий гурт зірок, які щойно зійшли… зі мною включно.
Усі п’ють, вживають стими (стимулятори) та автоімплантати, шунтуються і можуть собі дозволити найдорожчі наркотики. Уся компанія «торчить» від флешбеку. Порочного вибору вищих класів. Для повного ефекту він потребує цілого набору дорогих імплантатів. І Геленда простежила за тим, щоби я ні про що не забув: біомонітори, сенсорні подовжувачі, внутрішній комлог, нейро-шунти, ежектори, проци для метакортексу, артеріальні мікрочипи, РНК-солітери… — одним словом, матінка не впізнала би моїх нутрощів.
Флешбеку я спробував двічі. Вперше все відбувалося по глісаді — цілив у свій дев’ятий день народження і закінчив першим салютом. Усе на місці: прислуга, яка вдосвіта виспівує на північному газоні, буркотіння дона Бальтазара, котрому довелося скасувати заняття, щоби я зміг провести день з Амальфі, ганяючи, повністю віддавшись веселощам, на своїй «емтешці» понад сірими дюнами амазонського басейну, факельна хода того ж самого вечора, коли під’їхали представники інших Старих сімей, їхні подарунки в яскравих обгортках, що переливаються в місячному сяйві та мерехтінні Десяти Тисяч Вогнів. І після дев’яти годин під флешбеком я підвівся із посмішкою на обличчі. Повторний трип мене мало не прикінчив.
Мені чотири, і я ридаю, намагаючись знайти матір у нескінченних кімнатах, що тхнуть пилом та старими меблями. Андроїдна челядь намагається мене розрадити, проте я відбиваюся від їхніх рук, біжу коридорами, закаляними в тінь та сажу численних поколінь. Я порушую найперше засвоєне правило і настіж відчиняю двері, ввірвавшись до покоїв, де вона гаптує, до її святої святих, куди вона щодня ховається на три години і звідки виходить, убравшись у непевний усміх та шелестячи подолом блідої сукні по килиму, так ніби десь віддалено зітхає привид.
У затінку кімнати сидить мама. Мені чотири, я подряпав пальчика і кидаюся в її обійми.
Але вона не реагує на мене. Одна її рука лежить на спинці шезлонга, а інша безвільно спочиває на подушці.
Я сахаюся, приголомшений її прохолодною непорушністю. Не злізаючи з напівкрісла, я тягну за важкі оксамитові портьєри.
Мамині очі білі. Вона їх закотила. Вуста напіврозтулені. Слина стікає з куточка губів і блистить на бездоганному підборідді. В золоті волосся (а мама носить свою улюблену зачіску в стилі великих дам) холодно прозирає сталь проводки стимулятора і тьмяно сяє гніздо в черепі, через яке під’єднується шунт. А обабіч нього аж занадто біліє кістка. Біля лівої руки валяється порожній шприц від флешбеку.
Прибігають слуги і тягнуть мене з собою. Мама навіть не кліпнула очима. Я кричу та опираюся.
Я кричу і прокидаюся.
