Пацієнт полностью

За якийсь час лікар відхилився на спинку стільця і мовчки почав мене розглядати. Я ж вивчав муху на вікні, яка з дзижчанням раз у раз билася до шибки.

— Чому ти стрибнув у море? — запитав лікар, відрекомендувавшись згодом доктором Еліассеном.

Що йому до того, я не знав цього чоловіка, він не викликав у мене довіри.

— Гаразд, тепер ти тут, і ми спробуємо тобі допомогти, — сказав він таким тоном, мовби моє зцілення уже не за горами.

Лише тоді я підняв на нього очі й побачив, що він приязно всміхається.

— Ми тут маємо трудову терапію, вона багатьом допомагає, — вів доктор далі. — Ти можеш працювати на території, у стайні, на полі, у лісі або на городі. Ми маємо пральню, ткацьку майстерню, пекарню. По суті, самі себе забезпечуємо, а пацієнти в усьому допомагають. Звісно, твоя праця оплачуватиметься, бо маємо свої гроші, дікемаркські гроші, якими можеш розраховуватися у крамничці закладу.

Дай мені, спокій, подумав я, але вголос нічого не сказав.

Не отримавши відповіді, доктор стиснув губи.

— Ти себе вважаєш гомосексуалістом, Лауріцене?

— Ні, таке ніколи не спадало мені на думку. Якщо подібне записано в журналі, то це якесь непорозуміння, — твердо промовив я.

— А як в тебе з румінацією, буває?

— Що таке румінація?

— Прикрі думки, які весь час повертаються, — пояснив лікар. — Копирсання в собі, яке шкодить психіці.

Я кивнув. Йому, вочевидь, конче треба було наліпити на мене якусь етикетку. Румінація, подумав я і знову кивнув. Слово сподобалося. Отак і визначили мою хворобу.

Юмар Бертельсен сердився. Неводи були майже порожні, а ті кілька рибин, які все ж упіймалися, лежали там, вочевидь, не перший день. Погана погода завадила йому раніше вийти в море й витягнути неводи. Він скрутив самокрутку, прикурив, а тоді вимкнув автопілот і вийшов на палубу. Катер, Віксунн 830 1998 року випуску, мав штурвал і внизу, і нагорі. Наблизившись до проходу в гавань на Кінці, він скинув швидкість, глибоко затягнувся цигаркою. Дідько, що там плаває у воді? Знову хтось скинув непотріб у море? Чи це, можливо, кляті дайвери повикидали якийсь свій мотлох? Його б таке не здивувало. Вони з’їжджалися сюди з усієї країни, навіть з-за кордону, щоб взяти участь у великодньому дайвінг-фестивалі, який почався цими вихідними. Цілий тиждень триватиме. Щорічна навала. Позавчора відбулося відкриття фестивалю, якийсь музичний гурт грав до танців у величезній човновій клуні Атле. Через невпинне гуп-гуп-музикування і неймовірний гармидер йому вдалося заснути аж перед третьою ночі.

Заходячи в бухту, Юмар щосили мружився, намагаючись хоч щось розгледіти, але бачив лише незрозумілий чорний лантух, який гойдався на поверхні. Він узяв багор. Не можна залишати сміття у воді, ще потрапить комусь під гвинт. З ним таке трапилося торік, під гвинт затягнуло пластик і буксирний трос. Довелося заганяти катер на ремонт у верф. Коштувала йому шкода чотири тисячі крон, ага. Народ зовсім не зважає на інших.

З цигаркою в кутику рота Юмар видряпався на бетонний пірс і зістрибнув на каміняччя насипу. Fuck, він вже застарий для такої акробатики! Спина нила, до того ж, він квапився, бо пообіцяв своїй старій пофарбувати південну стіну, якщо випогодиться. А саме випогодилося; попри дужий вітер, небо почало прояснюватися.

Мішок зі сміттям? Ні, більше схоже на ганчір’я. Він натягнувся багром і зачепив гаком лантуха. Той виявився дуже важким. Спробував його підняти, але нездужав, тож, доклавши всіх зусиль, підтягнув ближче. Лантух перевернувся. Юмар так налякався, що випустив і цигарку, і багор.