Пацієнт полностью

Вона метнулася до нього й ледь встигла заховатися, як Маріанне й Фруде вийшли з дверей. Кайса лягла на живіт, підповзла на ліктях ближче й завмерла; вона чула їхню розмову і нарешті наважилися обережно визирнути зі свого сховку. Фруде показав на ящик і щось сказав. Маріанне нахилилася до нього, швидко заговорила, а тоді зненацька тицьнула йому в груди пальцем, і він відсахнувся. Приніс іще горючої рідини. Полум’я метнулося високо вгору. Кайса відчула його тепло на обличчі. Маріанне взяла щось з ящика, відгвинтила ковпачок, вилила рідину на землю, а посудину жбурнула у вогонь. Фруде стояв, схрестивши руки, і спостерігав. Коли Маріанне знов щось кинула в бочку, він різко відвернувся, затуляючи рот долонею, ніби його знудило.

Ленсман Уле-Якоб Еґґесбьо стояв на пірсі на Кінці й подумки стогнав. Дідько! Мандрівка в гори з Буділь уже накрилася! І запланований опісля обід! І все решта опісля — теж. Він одразу написав їй смс-ку з лайком-серденьком, кілька секунд дивився на текст, передумав і стер його, потім зітхнув, уже вголос, і таки надіслав. Уле-Якоб помітив швидку вгорі на дорозі, ступив кілька кроків наперед, став у начальницьку позу і владним голосом попросив людей відступити. На пірсі зібралася юрба зівак, більшість з них він знав особисто, та, зрештою, він знав усіх з цієї комуни. Кілька було чужих, видно дайвери, які приїхали на фестиваль. Ленсман підкликав жестом молоду студентку поліцейської академії, яку нещодавно взяли на практику, і вони полізли через край пірса. Практикантка фотографувала. Вона справляла враження дуже старанної, це добре, можна буде частину справ делегувати їй, бо зараз почнеться круговерть з ідентифікацією, розтином та всяким іншим. Еґґсбьо схилився, ще раз придивився до обличчя. Чоловік. Незнайомий, жодного сумніву. Він махнув двом медикам швидкої, ті принесли ноші, разом витягнули тіло з води й вклали на ноші. Чоловік був одягнений в темний спортивний костюм. Еґґсбьо попросив практикантку зробити кілька великих планів обличчя потопельника.

— Давно плаває, як гадаєте? — запитав він медиків.

— Ну, не дуже давно, — відповів один.

Обидва медики нахилилися ближче, довго мовчки вивчали обличчя жертви. Рот розкритий, губи трохи підпухлі, очі напівзаплющені. Покійник ніби дивився на них. Еґґесбьо показав на обличчя.

— Це ж не риби його обгризли?

Медики одностайно заперечили — ні, не риби.

— Але поранення свіже, — завважив один з них, показуючи на продовгасту відкриту рану й кілька синців на чолі. — Довго стікав кров’ю.

Еґґсбьо поцікавився, чи не міг покійний поранитися від того, що хвилі били його до каміння під пірсом. Медики придивилися до рани, трохи подискутували й здвигнули плечима.

— Побачимо, що скаже патологоанатом, — сказав Еґґсбьо й махнув рукою, мовляв, забирайте.

Кайса замовила кортадо, каву еспресо зі спіненим молоком, сіла за столик під вікном у кав’ярні «Небо і море» на набережній у центрі Воґена. Після відвідин санаторію вона залагодила ще кілька дрібних справ, бо забирати Юнаса з садочка було трохи зарано. У післяобідньому садочковому розкладі було заняття з малювання пальцями, його Юнас дуже любив, тож Кайса вирішила розвіятися, не часто їй випадала нагода посидіти на каві. Коли Карстен працював в управі ленсмана, малого забирав завжди він. Але сьогодні Карстен у головному кримінальному управлінні в Осло.

Кайса розгорнула теку, підібрану під санаторієм. На обкладинці написані роки — 1999–2002. На першій сторінці — список з дев’яти імен, п’ятьох жінок і чотирьох чоловіків. Знайоме лише одне — Тютта Сьоренсен, жінка, про яку згадувала Ґюнвур Сюнне, та, що наклала на себе руки й була похована на старому цвинтарі в Кістевіці. На кожного пацієнта відводилося два-три аркуші, зчеплені докупи скріпками. Там були записані дані про зміну ваги тіла, медикаментозне лікування, короткі коментарі про ментальний стан.

На одному аркуші намальоване коло з вертикальними й горизонтальними лініями, схоже на земну кулю з системою координат. Ще там були різні діаграми, які складалися упродовж тривалого часу. Аркуші густо списані незрозумілими для Кайси фаховими термінами й абревіатурами.

— Привіт! — до Кайси підійшла Сюсанне Вінтер; Кайса сиділа, схилившись над паперами й не помітила, як вона увійшла до кав’ярні. — Можна сісти біля тебе?

— Звісно.

Вони були знайомі, бо донька Сюсанне ходила з Юнасом до одного дитячого садочка. Сюсанне підійшла до барної стійки, замовила каву. Кайса провела її поглядом. Трохи схожа на матір, Маріанне Вінтер, але більше на Юлію зі шкільної фотографії, побаченої у Ґюнн. Довге, біляве волосся заплетене в пишну косу, перекладену через плече.

— А я й не знала, що ти сестра Юлії, — сказала Кайса, коли Сюсанне повернулася до столика.

— Звідки тобі знати… Я ж не хвалюся цим на кожному кроці.

— Я задумала трохи оживити ту справу. Як журналіст, звичайно. Це…

Сюсанне не дала Кайсі договорити.

— Не має сенсу!