Кімната, куди вона зійшла, була простора. Підвал частково вирубаний під горою, але трохи світла просочувалося крізь три маленькі віконця високо під стелею. Просто під сходами виднілася велика вогка пляма. У сутіні ледь вгадувалися кілька ткацьких верстатів. На деяких лежали недоткані доріжки або килимки. Знову з’явилося примарне відчуття людської присутності, пацієнтів, які ось-ось повернуться, бо відлучилися лише на обід. Тіні обрамлених лиштвами шибок вимальовувалися на підлозі, викликаючи асоціації з тюремною камерою. В далекому кутку громадилися купою столи й стільці, полиці й зелена металева архівна тумба з шухлядами. На столику з коліщатками стояло щось схоже на якийсь електроприлад. Ледь пахло пліснявою й начеб хлоркою.
У задній стіні без вікон — троє замкнених дверей. Кайса відчинила одні, там була котельня; другі двері вели до маленького туалету. Треті двері відрізнялися від решти, були масивніші й мали клавішний кодовий замок. Кайса взялася за клямку й тієї миті почула клацання замка вхідних дверей нагорі й голоси, чоловічий та жіночий. Але слів не розчула. Голоси наближалися. Спускалися в підвал. Котельня! Вона шаснула туди, прилипла спиною до стіни. Низький жіночий голос нагадував голос Маріанне Вінтер. Вона розмовляла естланнським діалектом. Кайса зазирнула в щілинку дверей і побачила її. Вона ходила кімнатою, раз у раз показувала на щось рукою. А хто ж чоловік?
— Меблі й ткацькі верстати хай залишаються, — сказала Маріанне. — Вони ще годяться до вжитку. А ось усе металеве й електроприлади завантаж на човен і викинь у море. І ще ось це, у тій кімнаті, — додала вона й зникла з поля зору Кайси.
Почувся писк і тихе клацання. Коли Кайса трохи нахилилася вперед, побачила, що двері з кодовим замком відчинені, усередині миготіли пасмуги світла — вони мали кишенькові ліхтарики. Кайса тихенько прокралася туди, глянула в шпарку між завісами дверей. Усередині ледь виднівся великий зливний бак під стіною, кілька полиць зі скляними колбами різного розміру.
— Більше не хочу мати з цим справи…
Тепер Кайса впізнала голос, він належав Фруде Ульсенові й звучав скигливо.
— Облиш, ти не маєш вибору, — роздратовано відповіла Маріанне Вінтер. — Усе треба прибрати. А прибрати — означає стерти з лиця землі.
— А якщо…
— Не чуєш, що я кажу? Все знищити! Якнайшвидше! Ти вже зав’яз у цьому по вуха! Зараз ми заберемо лише найважливіше.
— А з
— Спалимо, — відповіла Маріанне Вінтер.
Її голос лунав значно ближче. Кайса знову заховалася в котельні. Чутно було, як замкнулися двері, кроки почали віддалятися.
Як їй звідси вибратися, щоб її не помітили? Вона скрадливо понипала підвалом. У найдальшому, найтемнішому кутку помітила двері, що вели в тісний коридорчик. У кінці коридорчика був вихід надвір.
Замкнений. Вона вставила ключ у замок, і він зі скрипом провернувся.
Кайса вийшла з протилежного кінця будівлі. Дихалося приємно, бо повітря в підвалі було хоч і холодне, та водночас застояне й нудке. Голова обважніла. «Чому Маріанне Вінтер не замовила контейнера і не найняла робітників, щоб вивезти увесь непотріб та прибрати будинок, щоб у ньому могли жити люди, якщо вже його мають пристосувати під притулок для біженців?» — подумала вона. І враз згадала, що залишила авто за клунею. Вона не могла звідси поїхати, доки не підуть Маріанне й Фруде. Кайса принюхалася. Смерділо паленим. Вона швидко перебігла в чагарник і, зробивши великий гак, обійшла санаторій стежкою. Біля заростів дикої рожі зупинилася. Звідси їй видно було все подвір’я. І старий цвинтар трохи віддалік за клунею. Біля оранжереї у старій бочці горів вогонь. Маріанне й Фруде виносили з будинку ящики й кидали в полум’я. Архівні шухляди й возик з електроапаратом завантажили в пікап, який Кайса відразу впізнала. Він стояв на подвір’ї, де мешкав Фруде Ульсен. Як вона пожалкувала, що не має фотокамери й не може зняти усе, що відбувалося, з наближенням, великим планом, їй не видно було, що саме вони спалювали.
За годину Кайса промерзла до кісток, але з місця не рушала. Вона помітила, як Фруде загубив щось з однієї пачки. Воно лежало за бочкою — тека або якась підшивка. Коли обоє зникли в будинку, Кайса побігла тим самим шляхом, що й прийшла, стала за кутом, дочекалася, доки ті двоє повернулися з новими ящиками. А коли вони знову разом пішли в будинок, кинулася до бочки. Тільки-но схопила теку, почулися голоси. За чотири-п’ять метрів стояв іржавий трактор.
