Кайса ввела в пошук ім’я Ейвінна Бюлля, гугл дав один результат. Колега Маріанне Вінтер був одним з тих, хто добре знав Юлію і міг би розповісти, якою вона була, як він пережив важкі часи після її зникнення. І якими, власне кажучи, були його стосунки з Юлією. Мешкав він в Аскері, неподалік Дікемарка, тож Кайса вирішила не телефонувати, а відвідати його вдома. Телефоном значно легше відшити співрозмовника, ніж при особистій зустрічі. Вона ще погуглила інформацію про Дікемарк, місце праці Маріанне Вінтер і Ейвінна Бюлля, коли Юлія була ще маленькою. Тепер більшість будівель великого пансіонату для душевнохворих спорожніли, але там, виявляється, був музей — Психіатричний лікарня-музей Дікемарк. Кайса погортала фотографії, прочитала історію медичного закладу. Надибала згадку, що директором був професор Альф Бюлль: «Учений-новатор, дослідник важких психічних розладів». «Мабуть, родич Ейвінна Бюлля», — подумала Кайса.
Музей не мав усталених годин для відвідування, треба було телефонувати до головної приймальні й домовлятися про час. Кайса набрала номер, її переадресували далі, до працівниці в управі музею. Вона проводитиме по обіді екскурсію для учнів однієї школи, тож Кайса може приєднатися.
Кайса помітила, що Карстен спостерігає за нею через засклені двері кухні й усміхається. Він відчинив двері, запитально глянув на дружину.
— Я бачу, що ти думаєш, — сказала вона. — І маєш рацію. Я на хвильку забулася.
— Це добре, — усміхнувся Карстен і сів навпроти неї.
— Ви вже знаєте, що стало причиною смерті Аллана?
Карстен завагався.
— Ми не…
— Та облиш! Ну, кому я скажу?
— Між пальцями на нозі знайшли слід від уколу. Йому ввели надто високу дозу анестетика, кетаміну.
— Кетамін? Його ж застосовують на конях?
— Так, здебільшого у ветеринарії, але іноді використовують для анестезії під час нетривалих операцій. А ще вживають як наркотик, так званий рекреаційний наркотик.
— Яка його дія?
— Як від веселильного газу. Але у великих дозах може призвести до зупинки дихання.
— Маріанне Вінтер — лікар… — почала Кайса й затнулася.
— Ти думаєш, як поліцейський, — знову всміхнувся Карстен.
— Тобі не сподобається, але я була там, трохи позаглядала. Багато чого стоїть на своїх місцях. Дивно…
Кайса улесливо всміхнулася, добре знала, що він зараз думає. Два роки тому вона вже опинялася в дуже небезпечній ситуації, зайшла у дім, від якого треба було триматися якнайдалі. Пообіцяла тоді Карстенові ніколи більше такого не робити.
Карстен цього разу не сварив.
— Коли ти там була?
— Приблизно три тижні тому. Коли Йоран, тобто Аллан, звернувся до мене по допомогу, — відповіла Кайса й додала, так ніби це могло бути вибаченням за її вчинок: — Я позичила ключа в однієї жінки, яка колись працювала в санаторії.
-- І?
— Доки я там нишпорила, над’їхали Маріанне Вінтер і Фруде Ульсен.
— Ти з ними розмовляла?
— Ні, я… ну… я заховалася.
— Що??? Як це на тебе схоже! Я… — Карстен кілька секунд стурбовано дивився на неї. — Гаразд, і що далі?
— Вони прибирали. Бо ж там має бути притулок для біженців…
— Це узгоджується з тим, що сказала Маріанне.
— Але чогось не поділили, вони сварилися.
— Про що?
— Не знаю… Здавалося, ніби про те, що — викидати, а що — ні. Може, знищували якісь медикаменти? Вони щось спалювали на задвір’ї у бочці.
— Цілком могли позбуватися чогось. Складається враження, ніби дуже квапилися з тим прибиранням, — завважив Карстен.
— Якось пов’язуєш зі зникненням Юлії?
— Та ні… не бачу підстав для підозр. Однак думаю приглянутися до їхньої діяльності ближче.
Кайса ніколи не бувала в Дікемарку, їй подумалося, що колись тут мало бути дуже гарно. Тепер більшість відділень закрилися, будівлі занедбані. Від пишних клумб і рабаток, про які начиталася на інтернет-сторінці музею, і сліду не залишилося. Вона звернула до головного входу на територію лікарні, де в давні часи були величезні ворота. Просто перед нею стояла рожева будівля з табличкою «Адміністративний корпус».
Перед рожевим будинком дорога розгалужувалася. На моріжку стирчав штатив з пронумерованими вказівниками, показував шлях до корпусів по правий бік території: «Панорама», «Палац», «Даґалі», «Борген», «Монастир», «Лієн» і «Ґранлі».
Кайса вирішила звернути ліворуч. Тут теж стояли вказівники: «Вардосен», «Пансіонат», «Профілакторій І» і «Бйоркелі».
Будівлі пофарбовані в ніжні кольори, пастельні відтінки білого, жовтого, рожевого й бежевого. Юґендстиль, склепінчасті вікна, гратчасті шибки. Фарба й штукатурка облущилися, сходи й зовнішні підвіконня поросли мохом. Подекуди розбиті вікна забили фанерою, решта зяяли чорними дірами. Моріжки поміж будинками захащилися кущами й деревцями. Територія виявилася значно більшою, ніж Кайса собі уявляла.
