— «Тут місце, де кров і сеча відкривають таємниці життя» — переклав він і обвів широким жестом кімнату. — Тут усе збережено так, як було в двадцятих-тридцятих роках.
Це була велика кімната з усіляким начинням. На столах лежали і стояли запилюжені інструменти й апарати, таких Кайса не бачила ніколи в житті. Якісь центрифуги, дистилятори й вимірювальні прилади. Повсюди — ваги, штативи, склянки, пляшки, дзбанки і трубки. Вона не знала ні назв більшості предметів, ані того, для чого вони призначені.
Кілька великих дахових вікон пускали досередини багато світла. Біля однієї стіни стояла шафа з підйомними скляними дверцятами, з шафи через стелю вів комин.
— У цій шафці висушували екскременти, запах стояв жахливий, звісно, — сказав Нурберґ; він показав на млинок, схожий на допотопну кавомолку. — А потім змелювали їх на порошок.
Кайса показала на кілька кісток різних розмірів, які рядком висіли на стіні.
— А це що?
— Стегнові кістки.
— Стегнові кістки? Чиї вони?
— Вам неприємно буде це почути…
Вони простували далі коридором, дійшли до вузького коридорчика з високими стінами до самого піддашшя, які звужувалися вгорі. Велике дахове вікно давало такий потужний світловий ефект, що здавалося, ніби перебуваєш у піраміді. На стіні висіла в рамці велика дошка з діаграмами, десь два метри завдовжки і метр заввишки. Вгорі — напис «№ 306». І жодних імен пацієнтів. Почали її вести з 01.04.1936 року. На початку кожного рядка зазначено, що саме вимірювали: пульс,
— Контроль вівся за однією групою пацієнтів, за всім, що вони з’їдали й що, так би мовити, віддавали, намагаючись у такий спосіб з’ясувати причину виникнення психічних захворювань, — усміхнувся старий лікар. — Паралельно велися ретельні спостереження за поведінкою. Під’єднували навіть до ліжка пацієнта спеціальний апарат з сенсорами, щоб спостерігати за його рухами вві сні.
— Професорові вдалося зробити якісь важливі відкриття? — поцікавилася Кайса.
— О, так! У тридцятих роках він, наприклад, виявив, що зміна симптомів у деяких пацієнтів пов’язана зі зміною азотного метаболізму.
Угорі через весь аркуш була проведена лінія з датами за багато років. В одному місці виднівся напис «Почалася війна».
— Під час війни клініка працювала в звичному режимі? — запитала Кайса.
— Так, усе відбувалося у звичному ритмі, і німці нівроку лютували. Вони вважали, що треба вчинити так, як у Німеччині, — позбутися «проблеми».
Нурберґ розповів, що мав наміри відкрити в музеї окрему «воєнну» кімнату.
— Якийсь час я займався науковими дослідженнями й натрапив на книжку, видану 1947 року, — сказав він. — Вичитав у ній про невідомі мені речі, як, наприклад, про те, що в час війни в Дікемарку зберігалися мистецькі цінності.
— Про яке мистецтво йшлося? — зацікавилася Кайса.
— Та різне.
— Про Мунка?
— Так, здається і про Мунка там було.
Кайса занотувала собі нагадування пошукати детальніше.
Вони дійшли до кінця будівлі, саме туди, де на першому поверсі розташовувалася засклена веранда.
— А це — кабінет професора Альфа Бюлля, — сказав Нурберг.
Кайса на кілька секунд завмерла на порозі з відкритим ротом. Кімната разюче нагадувала кабінет його племінника в Кістевіці, лише була більшою. Здавалося, за всі роки тут нічого не торкалися. Вона підійшла до велетенського письмового столу, заваленого стосами паперу й теками. У попільничці лежав спалений сірник.
На стіні біля вікна висіло щось схоже на маску.
— Посмертна маска професора, — пояснив Нурберг. — Що?
— Гіпсовий зліпок його обличчя. Колись часто знімали посмертні маски відомих людей. Їх використовували для малювання картин чи виготовлення погрудь. Є посмертні маски Наполеона, Ньютона, навіть Бйорнст’єрне Бйорнсона.
— Я думала, що відколи з’явилася фотографія, масок вже не роблять.
— Гм, не знаю, навіщо зняли зліпок з професора, — стенув плечима Нурберг.
— Ви маєте ключа до підвалу? — запитала Кайса, уже находившись кабінетом і все роздивившись.
Старий лікар вийняв з кишені зв’язку ключів, перебрав і знайшов потрібний.
— Здається, цей…
Сіндре Нурберг обернув ключа в замку, і Кайса ступила за ним у пітьму. Донизу вели сходи на десять-дванадцять сходинок. У ніс вдарив крижаний запах льоху. Нурберґ клацнув вмикачем. Вони увійшли в довгий коридор, який розгалужувався на ще один довгий і один короткий.
— Тут ви побачите дещо особливе, — сказав він, відчиняючи якісь двері.
