Пацієнт полностью

Кайса поволі, майже загальмовано, підвелася, постояла трохи перед вікном, дивлячись на Осло-фьорд, ковзнула поглядом на мис Несоддландет, потім зійшла в підвал, принесла кілька пачок з речами, які вони знесли туди на час оренди будинку, поскладала у вітальні. Довелося зробити декілька ходок. Кайса спітніла й втомилася.

Я сильна.

Треба зателефонувати Карстенові.

Ні, ще не зараз.

Серед пачок був пластиковий ящик з туалетними речами. Вона висипала весь вміст на підлогу: купа розпарованих після прання шкарпеток. Вона чекали два роки, щоб їх попарували. Кайса підібрала три-чотири пари й покинула, застигла над тими шкарпетками. Скільки їх тут? Точно, понад п’ятдесят. Навіщо я це роблю? Безсенсовно. Вона швидко згребла все докупи, запхала в целофановий пакет і викинула до сміття.

Усе колись вмирає. Колись…

Сьогодні вівторок. Завтра буде середа. І так день за днем.

Кайса повернулася до столу, сіла читати рукопис Креза.

Елегантний почерк, старомодний, високий стиль письма. «Цікаво, якого походження Крез? — подумала Кайса. — Що такого сталося в його житті, що він опинився у психіатричному засланні? Який йому поставили діагноз? Може, скоїв щось недозволене, злочин? А може, сам себе покарав, сховався від світу? Чи пережив щось жахливе, щось таке, що змусило його жити повільно, далеко від суспільного хаосу, від людей, які пробуджували важкі почування, як він сам висловився?»

«Це допомагає… мені стає легше на душі, ще трохи й можна телефонувати Карстенові, розповісти про дзвінок з клініки», — подумала вона й перегорнула аркуш.

Крез розповідав про війну. Пульс підвищився, серце стугоніло в грудях, мені запаморочилося в голові, коли я вийняв маленьку картинку, тридцять на тридцять сантиметрів, намальовану олійними фарбами на полотні, без рамки. Я знайшов «Сумнів».

Кайса заворожено дивилася на текст, прочитала ще раз. Невже це правда? Але чому ніде в інтернеті немає інформації, що картини Мунка переховували в Дікемарку? Лише згадка в книжці про лікарні Осло 1947 року видання. Цього не знали чи цього ніколи й не було? Чи написав Крез правду?

Кайса присунула до себе ноутбук, швиденько написала листа своєму знайомому з Музею Мунка, запитала, чи він знайшов якісь докази того, що картини Мунка зберігалися в Дікемарку під час війни. І взялася читати далі.

Коли Юлія пішла, я знову зловив себе на тому, що усміхаюся, ледь-ледь, самими лиш кутиками губ. Їй сподобалася картина. Суперкласно малюєш! Яке потішне слово. Я сподівався, що вона ще трохи похворіє, аби не йти в школу, і прийде до мене наступного дня.

Дзеленькнув ноутбук, на електронну пошту прийшов лист з музею Мунка.

«Привіт, Кайсо,

Я розмовляв з досвідченим вченим секретарем музею. Вона каже, начеб десь колись про таке читала. Пошукала в архіві й знайшла кілька страхових полісів, за якими творча спадщина Мунка (дар за заповітом Еде. Мунка) мала зберігатися після його смерті в Дікемарку. «З 5 жовтня 1944 року до закінчення надзвичайної ситуації» — було там написано. А в іншому місці зазначено: «До 5.10–45». Надсилаю копії полісів. Якихось історій чи пояснень я ніде не знайшов. Бібліотекарка, яка добре знає все, що було написано про Мунка, теж нічого подібного не пригадує. У кожному разі, страхування стосується усієї мистецької спадщини Мунка, яку восени 1944 року перевезли з його дому Екелі до Дікемарка. Згодом ці картини стали ядром експозиції Музею Мунка».

«Творча спадщина… мала зберігатися», — подумала Кайса й написала своєму контакту в музеї:

«Чи існують записи, що картини справді було перевезено в Дікемарк й зберігалися вони там останні пів року війни?»

Відповідь надійшла відразу:

«Так, десь я бачив, що страхування стосується колекції Мунка, яка зберігається в клініці Дікемарк».

Кайса відхилилася на спинку стільця, не зводячи погляду з монітора. Картини Мунка були в Дікемарку в часі перебування там Креза. То він знайшов — і вкрав — невідому картину Мунка й заповів її Юлії? Неймовірно… То що ж сталося з картиною? Це якось пов’язано зі зникненням Юлії? І вбивством Аллана?

Кайса захоплено читала життєпис Креза. Це було однаково, що читати давній, добрий, цікавезний роман. Але тут не вимисел — Кайса не мала сумніву, — тут описане його реальне життя. Вона відчувала до Креза величезну симпатію і водночас страх, що з ним трапилося щось непоправне.