Та дівчина полностью

Завершивши навчання, Г’ю поставив собі за мету виправдати цю жертву — і мав чималий успіх. У Пеламі він спершу пішов слідами батька, та вже скоро взявся за прибуткову приватну справу — і тепер очолює успішну клініку пластичної хірургії в Единбурзі. Однією з його перших клієнток була мати Ейпріл. Ганна не знала, скільки він заробляє, але, судячи з його квартири, справи в нього йдуть прекрасно: такої нерухомості в центрі Единбурга не придбаєш за копійки.

— То що вона там розповідала? — запитав Вілл. Ганні довелося згадати розмову з Емілі. У шлунку знову тривожно залоскотало.

— Розповідала...

Вона замовкла, бо офіціант приніс закуски. Якусь мить вони з’ясовували, де чиї страви, а потім Вілл перепитав:

— То що вона розповідала?

— Емілі спитала, чи в мене все добре й...

— Ну? — знову перепитав Вілл. В його очах промайнули стурбованість, спантеличення і, можливо, легке роздратування — Ганні важко було зрозуміти, що саме.

— Є один журналіст. Він намагався зв’язатися з нами обома. Він Раянів друг і думає...

Боже, так важко.

Вона відклала ніж і виделку, глибоко вдихнула й видавила із себе слова, які застрягали в горлі:

— Він думає, що міг статися прогріх. Вважає, що звинувачення Невілла — судова помилка.

— Бридня! — швидко й рішуче вигукнув Вілл, навіть не обдумавши її слова. Він грюкнув долонею по столу, від чого сервіз аж підлетів і гучно забряжчав. Люди за сусіднім столом здивовано озирнулися, а Ганна здригнулася, однак Вілл не стишив голосу: — Яка маячня! Сподіваюся, ти сказала Емілі, щоб вона з ним не говорила?

— Вона вже з ним поговорила, — відповіла Ганна майже пошепки, ніби компенсуючи гучний тон Вілла, а побачивши його погляд, додала: — Не про Невілла. Вони, здається, говорили переважно про Раяна. Ти ж не думаєш, що...

Вона притихла.

«Ти ж не думаєш, що так і є?» — хотіла запитати вона, та не могла видавити цих слів. Вони болісно й безупинно крутилися в її голові, але ніяк не складалися в речення й застрягали в горлі.

— Дорогенька, — мовив Вілл, а потім відклав столове наряддя, потягнувся через стіл і взяв Ганну за руку, привертаючи до себе увагу. — Ганно, не починай. Не треба сумніватися в собі. І через що? Лише через смерть Невілла? Вона нічого не змінює: не переінакшує доказів, не скасовує того, що ти бачила.

У тому-то й річ. Вона знає, що Вілл має рацію. Звісно, що він має рацію.

Невілл помер, наполягаючи, що не винен? І що це дає? Нічого. Безліч убивць у цьому світі заперечували свою провину до останнього подиху.

З іншого боку, Невілл уже от-от міг би домогтися умовно-дострокового звільнення, якби все було за правилами, і він визнав свою провину й відсидів визначений термін. Натомість після вбивства Ейпріл він роками протестував проти обвинувачень і марно подавав апеляції, одну за одною. Це не призвело ні до чого, хіба тільки його ім’я постійно фігурувало в ЗМІ, а людський гнів не вщухав.

Невже винний справді робив би собі таку ведмежу послугу?

— Ганно? — озвався Вілл. Він стиснув її руку, щоб вона подивилася йому у вічі. — Ганно, дорогенька, ти ж розумієш, правда? Це не твоя вина.

— Я знаю, — відповіла вона. Потім забрала руку, заплющила очі й почала розтирати головний біль, що наростав у переніссі під окулярами. Та замруживши очі, вона побачила не Віллове сповнене любові й турботи обличчя, а Невіллове. І не того Невілла, який переслідував її з університетських часів — злого, готового войовничо захищатися, — а того, якого побачила вчора. Стурбованого, засапа-ного від переслідувань старого, що витріщається з екрана з якимось благальним страхом в очах.

І вона знає... що там казав Вілл? У будь-якому разі то була брехня.

Це вона винна в усьому — абсолютно в усьому.

— О, Ганно! — погукав доктор Маєрс, коли дівчина згорнула свою теку й підвелася. Консультація закінчилася, тож вона намірялася йти. — Залиштеся на хвильку, будь ласка. А ви, Майлзе, вільні.

Напарник Ганни кивнув і зник, а вона ніяково завмерла на місці, розмірковуючи, що саме доктор Маєрс хоче їй сказати. Знову щось не так? Цього разу він, здається, був задоволений есеєм, на противагу деяким її попереднім спробам...

Лише за якусь мить Ганна зрозуміла, що доктор Маєрс щось каже, а вона пропускає його слова повз вуха.

— ...невеличка вечірка, — почула вона, — я влаштовую їх наприкінці кожного триместру. Запрошую кількох особливо перспективних студентів, і всі знайомляться; це доволі весело.

Ганна затамувала подих, не роблячи передчасних висновків, аби не помилитися. Особливо перспективні студенти. Доктор Маєрс каже про неї? Він не говорив би про вечірку, якби не хотів її запросити.

— Цієї п’ятниці, — додав він. — Жодних формальностей — лише келих хересу в мене вдома. Адресу ви добре знаєте.

Ганна засміялася, а потім через брак слів мовила просто:

— Дякую вам. Дуже дякую. Я залюбки прийду.

— Прекрасно! О восьмій вечора.

— А треба щось приносити?

— Та ні, лише себе.

Вийшовши в коридор, вона притулилася до стіни, відчуваючи, як на обличчі сяє усмішка. Особливо перспективні. Невже це й про неї теж?