Та дівчина полностью

Головним питанням, звісно, було: «Що вдягти?» Доктор Маєрс сказав «жодних формальностей», а це найгірший дрескод.

Коли кажуть «біла краватка» або «академічна мантія», то відразу зрозуміло, чого очікувати і як вбиратися. «Жодних формальностей» — за цими словами може критися що завгодно: від вечірнього плаття до джинсів.

Тож Ганна вирішила порадитися з Ейпріл.

— Джинси, — рішуче сказала та. — І плісирована поплінова камісоль, шия майже закрита, без рукавів, застібка на один перловий ґудзик ззаду. Спереду ділова, а ззаду — як для вечірки.

— Добре, — нетерпляче відповіла Ганна, — але я не маю... — Що там казала Ейпріл? Якоїсь плісированої штуки? — Я не маю топу чи чогось такого. До п’ятниці лише два дні, і в мене нема часу ходити по магазинах.

«А ще грошей», — подумала вона, але не промовила вголос. Для Ейпріл усі ці подробиці не мали жодного значення.

— Ну, може, ти не маєш, — сказала вона, — а я маю.

Ходи сюди.

Ганна вже кілька тижнів не заходила до спальні сусідки: вони завжди могли перетнутися у спільній вітальні, а ще до Ейпріл часто навідувався Вілл, тому вона побоювалася постукати невчасно.

Тепер її знову вразив контраст між кімнатою Ейпріл та власною. Ця відмінність нині поширювалася й на вітальню, де замість нудних, стандартних університетських меблів повільно з’являлися розкішні й дорогі, на власний смак Ейпріл. А ще Ганну вразив безлад у кімнаті: всюди валявся одяг. У кутках — купи дизайнерського шмаття. Вишиті бісером топи звисали зі світильників. На бильці стільця — недбало підвішені за ремінці туфлі від Джиммі Чу. До того ж на підвіконні стояли недопиті горнятка кави, вкриті пишною пліснявою. Розкидані книжки скидалися на птахів із розпростертими крилами. Усю шафку вкривали пігулки, що викотилися з пляшечки. На стосі есеїв красувалася жирна пляма від недоїденого пончика, на килимі лежала розчахнута палітра тіней, а кольорова пудра пофарбувала його ворсинки.

В одному з кутків горіла низька золотава лампа. Ейпріл схопилася за голову.

— От зараза, щоразу, коли заходжу сюди, сама в шоку через цей срач. Хотіла б я заплатити Сью, щоб вона прибрала, але вона така сука.

— Та не сука вона, — машинально відповіла Ганна, — просто заклопотана. — Дивлячись на хаос, вона мовчки погоджувалася, що Ейпріл забракне сили дати всьому раду самотужки. Цей безлад творився тижнями, а університетські правила вимагали, щоб студенти прибрали у своїх кімнатах до різдвяних канікул. — А як ти тут щось знаходиш?

— Що тобі сказати... Принаймні я знаю, де камісоль. Нещодавно її приміряла, але вона завелика для мене, тож можеш забирати.

Ейпріл пробралася крізь безлад до дальнього кутка й запорпалась у купі одягу біля високого дзеркала в золотій рамі, що скидалося на антикварне.

— Ага! — тріумфально вигукнула вона і підняла догори елегантний накрохмалений топ кольору старої слонової кістки. — Ось і він. Підійде ідеально. Ну ж бо, приміряй!

Ейпріл, очевидно, і не думала розвертатись або виходити з кімнати, тому після трохи незручної мовчанки Ганна стала до неї спиною, зняла футболку й через голову одягнула камісоль.

Розвернулася до Ейпріл:

— Ну як?

Навіть без дзеркала Ганна одразу зрозуміла, що подруга мала рацію — топ їй личив. Реакція Ейпріл це підтвердила. Вона плеснула в долоні, повернула Ганну до себе спиною і застебнула єдиний перламутровий ґудзик на шиї.

— Ох, просто ідеально, — захоплено й серйозно мовила Ейпріл. Тоді знову крутнула дівчину обличчям до дзеркала. — Нагнешся?

Ганна слухняно нахилилася, а Ейпріл аж прицмокнула.

— Що ж, бюстгальтера тут не треба. Головне в цьому топі — спина. Глянь, коли ти стоїш прямо, то нічого такого, скромний вигляд. — Вона підняла ручне дзеркальце, щоб Ганна побачила себе ззаду. — А коли нахиляєшся або повертаєшся.. . — Ганна так і зробила й побачила смужку кремової спини, що відразу з’явилася між згортками топу. Її простенький бюстгальтер із супермаркету справді все псував. — Але тобі не потрібен бюстгальтер. Ай, ти будеш просто люкс.

— Дякую, — зніяковіло відповіла Ганна. — А ще, ну... мені віддавати його в хімчистку, коли повертатиму? Чи краще випрати?

— Я ж уже сказала, — нетерпляче озвалась Ейпріл, — він твій.

— Але, Ейпріл. — Ганна смикнула за етикетку, яка досі звисала зсередини. — Я так не можу, він же новесенький. Якщо я не відріжу бирки, зможеш повернути його і... — Вона випадково кинула оком на ціну. — Господи боже мій! Ейпріл, він коштує вісімсот фунтів!

— Та не повертатиму я його, — недбало відрекла вона. — Якщо не забереш, він просто згниє в отому кутку.

Ейпріл відступила на кілька кроків, серйозним поглядом змірила Ганну, а потім сказала:

— Джинси норм, але до всього треба відповідне взуття. Маєш щось на підборах?

Ганна кивнула й пішла до своєї кімнати пошукати чорні туфлі від Долсіз, які мама купила їй перед початком триместру для офіційних заходів і співбесід. Коли вона повернулася в них, Ейпріл скривилася від ледь прихованої огиди.

— Слухай, не хочу здатися хамкою, але ці туфлі паплюжать такий топ. Який у тебе розмір?