— Шостий, — відповіла Ганна, відчуваючи, що обличчя аж горить від обурення. Туфлі були простенькі, але, на її думку, нічого не псували. І що з того, що вона не може дозволити собі дизайнерських босоніжок, як Ейпріл? Не всі ж спадкоємці величезних статків.
Та Ейпріл геть не зважала на неї: вона була надто заклопотана перебиранням купи взуття на дні своєї шафи. Дві пари лабутенів пролетіли просто біля колін Ганни, за ними — один босоніжок від Джиммі Чу. Врешті Ейпріл випросталася, тримаючи пару темно-зелених туфлів від Маноло Бланік: шкіряні, з тисненням «крокодил» і відкритим носком, а ще ледь не на десять сантиметрів вищі, ніж звичні для Ганни туфлі.
— Ось. Ці
Зрозумівши, що протестувати марно, Ганна взула туфлі. Підбори були височезні, тож вона похитнулася, але таки втримала рівновагу й стала перед дзеркалом. Ейпріл зняла шпильку з її волосся й розкинула його на плечах. Із дзеркала на Ганну подивилася зовсім інша людина. Вища. Впевненіша. У дизайнерському топі й на підборах, що пасували так, ніби вона народжена для них. Туфлі підкреслювали її зелені очі, а колір слонової кістки ефектно відтіняв її бліду шкіру й темне волосся. Вона мала прекрасний вигляд. Такий, ніби була однією з подружок Ейпріл.
— Ну от, — сказала Ейпріл. Вона стояла так близько до Ганни, що та відчула її подих на своєму вусі. — Ти просто шикарна!
УЖЕ ЗА ДВА ДНІ Ганна знову вдягла попліновий топ, цього разу без бюстгальтера, і нафарбувала очі димчастими тінями й олівцем. Потім намастила губи темно-червоною помадою, але одразу ж зрозуміла, що не варто було: її рот став комічно величезним, а з такими виразними очима її макіяж здавався надмірним, клоунським. Вона витерла губи серветкою, лишивши ледь помітний рум’янець, який ніби натякав, що щойно її хтось дуже пистрасно поцілував. З маленького дзеркальця над столом на неї дивилася незнайомка.
— Ейпріл! — гукнула вона й обережно потупцяла в бік вітальні на підборах. — Що скажеш?
Дверна ручка із шумом обернулась, і у дверях її кімнати з’явилась Ейпріл — теж нафарбована, яскраво-червоні губи виділялися на тлі блідого обличчя. На ній була приголомшливо проста сукня-футляр із чорного шовку, яка підкреслювала впадини біля ключиць і лінії білої шиї, а світле волосся сяяло, як наелектризоване.
— Ідеально, — мовила вона із широкою усмішкою, — маєш вигляд на мільйон.
— Ну по-іншому ніяк, — із жалем відповіла Ганна й опустила погляд на туфлі. — Краще не питатиму, скільки вони коштують, бо постійно боятимусь зламати каблук. А ти кудись ідеш?
— Іду, — сказала Ейпріл, а її усмішка стала пустотливою, — але недалеко. Іду з тобою.
У Ганни все перевернулося всередині.
— Ой... Ейпріл, так незручно. Ця вечірка для його студентів. Ще й не для всіх. Він навіть Майлза не запросив. Вибач, мені правда шкода. Я мала б тобі сказати.
— Ну ти й сказала, — відповіла Ейпріл. Вона опустилася на коліна біля мініхолодильника в кутку кімнати, де Ганна зберігала молоко для ранкової кави, і дістала пляшку «Дом Периньйона». — Мені якось байдуже. Я піду. А ти не переймайся, — додала вона, коли Ганна запротестувала. — Я чітко наголошу, що ти мене не запрошувала. А приходити само-пихом — це моє
Вона випросталась і засунула пляшку під пахву.
— А ще доктор Маєрс такий сексі. Не може ж він бути тільки твоїм.
Якусь мить Ганна просто стояла, безпорадно й роздратовано дивилася на Ейпріл і не знала, що робити — обурюватися чи сперечатися, але зрештою здалася.
— Добре. Я ж однаково тебе не спиню. Але не заходь одразу після мене, бо всі зрозуміють, що то я тебе запросила.
— Добре, — відрізала Ейпріл. — А знаєш, я піду першою. І перш ніж Ганна встигла її зупинити, Ейпріл відчинила двері вітальні, тихо пройшла через коридор і гучно постукала у двері доктора Маєрса.
Двері відчинилися, і в коридор полилися звуки камерної музики в супроводі студентського сміху й теплого доброзичливого голосу доктора Маєрса:
— Вітаю! — а потім трохи розгублено: — Перепрошую, ви щось хотіли?
— Вітаю, — у голосі Ейпріл не було ані крапельки збентеження. Ганна, зазирнувши крізь дверну щілину й заздалегідь відчувши сором, побачила, як вона впевнено простягнула руку доктору Маєрсу. — Я Ейпріл, ваша сусідка. До мене дійшли чутки, що ви влаштовуєте найпопулярніші в Пеламі вечірки наприкінці триместру, але моя подруга... — Вона замовкла на мить, якої вистачило, щоб змусити Ганну занервуватися, — Джоанн сказала мені, що я ніколи не потраплю туди, бо я недостатньо розумна. Вона посперечалася зі мною на пляшку шампанського, що я не пройду крізь ці двері, і я подумала, що, можливо, зможу переконати вас розділити зі мною виграш...
Ейпріл простягнула пляшку «Дом Периньйона» й замовкла, усміхаючись до доктора Маєрса. На її обличчі вигравала п’янка суміш благання, боготворіння й легкий відтінок флірту.