Та наближаючись до зупинки, Ганна не сповільнила ходи: вирішила піти пішки. Її жахала думка, що доведеться провести двадцять хвилин у задушливому автобусі, який застрягне в міських заторах. Треба пройтися. Лише відчуття бруківки під ногами допоможе їй погамувати цю тривогу, впорядкувати думки перед зустріччю з Віллом. Ба більше, що чекає на неї вдома? Порожня квартира, лептоп і той хворобливий оманливий потяг до пошукової стрічки в інтернеті, що миттєво захопить її?
Наразі вона дозволила собі один запит — просто, щоби підтвердити правдивість останніх подій. Вона так само не вірила, що дитя в її животі реальне, аж поки побачила зображення на екрані й почула дивний глибинний шум і відлуння його серця.
Ганна заховалася в затінку замкових воріт і витягнула телефон. Відкрила анонімну вкладку й ввела в пошуковій стрічці запит: «Джон Невілл
Шок, як крижана вода, пройняв її до кісток, але вона набралася відваги й відкрила той сайт.
Джон Невілл, знаний як Пеламський Душій, помер у в’язниці у віці 63 років. Про це повідомила адміністрація в’язниці.
Невілл, який був засуджений 2012 року за вбивство студентки Ейпріл Кларк-Клівден, помер сьогодні зранку. Представник в’язниці повідомляє, що в Невілла стався тяжкий серцевий напад; смерть констатували після прибуття в’язня до Мерсейської лікарні.
Адвокат Невілла, Клайв Меррітт, заявив, що перед смертю його клієнт готувався подати нову апеляцію. «Він відійшов у вічність, намагаючись довести свою невинність, — повідомив Меррітт під час інтерв’ю з BBC. — Гірко й несправедливо, що його шанс скасувати вирок помер разом з ним».
З родиною Кларк-Клівденів для отримання коментарів зв’язатися не вдалося.
У Ганни затремтіли руки.
Минуло стільки часу відтоді, як Ганна шукала новини про Невілла, що вона й забула, як це — натрапляти на його ім’я, на згадки про Ейпріл і, що найгірше, на їхні світлини. Є лише кілька знімків Невілла. Найчастіше беруть світлину з його оксфордської ідентифікаційної картки, що нагадує полі-ційне фото: Невілл, ніби арештант, дивиться в камеру безкомпромісним, похмурим і моторошно незмигним поглядом. Бачити його обличчя жахливо, та найбільше Ганна ненавидить світлини з Ейпріл — привабливі знімки із соцмереж, на яких вона невимушено розкинулася на плоскодонці або обіймається з іншими студентами, чиї обличчя розмиті — для захисту приватності, яку давним-давно відібрали в неї.
Найгірше — це кадри її мертвого тіла.
Цих світлин не має бути в інтернеті, але, звісно ж, вони там є. У всемережжі можна знайти що завгодно. І ще до того, як Ганна навчилася стримуватися і не шукати безперестанку, задовго до того, як вона опанувала анонімні вкладки, гугл-алгоритм визначив її як людину, що цікавиться Пеламським Душієм, — і з регулярною наполегливістю пропонував їй статті із сенсаційними заголовками на цю тему.
«Ця інформація корисна?» — запитував її мобільний. Після того як вона безліч разів натиснула «нецікаво», стукаючи по екрану з такою силою, що її тремтячі пальці ще довго боліли опісля, телефон зрештою допетрав і припинив пропонувати їй такі статті. Однак навіть зараз ці публікації інколи виринають — мабуть, їх виштовхує якась незбагненна внутрішня примха, що криється в самій глибині інтернет-алгоритмів.
Тоді Ганна вдивляється в екран, аби знову побачити усміхнену Ейпріл, її ясний прямий погляд, який досі пронизує її серце, навіть через десять років. І часом хтось таки вистежує Ганну, а на електронну скриньку надходять листи на кшталт: «Ви та Ганна Джонс, яка причетна до вбивства Ейпріл 1<ларк-Клівден? Я пишу дослідження/студентський есей / психологічний портрет / статтю про апеляцію Джона Невілла».