Керівники підпілля підтверджували прибуття гітлерівських військових частин і підготовку наступу на партизанський край. В записці говорилось також про шпигунів, надісланих у ліси з ракетницями для корегування руху партизанських загонів.
Прочитавши донесення, командири переглянулись. Іван Павлович пройшовся по штабу, не помічаючи хлоп’ят, які з апетитом закушували після важкої і небезпечної дороги.
До штабу вбіг зв’язківець комісара. Він поквапливо подав пакет, витер широкою долонею піт на чолі.
— Третій батальйон,— повідомив він,— в селі Вільхівці прийняв бій. Німців — видимо-невидимо. Є танки.
Прочитавши, Іван Павлович передав листа Макарову. Хлоп’ята перестали їсти, насторожились. До штабу долинув далекий гул моторів.
— Літак? — не то запитав, не то підтвердив Макаров.
Всі вийшли із землянки. Тепер було виразно чути над лісом гул моторів. Він то затихав, то наближався. Один літак пронісся десь над самою головою. В хмарах Іван Павлович побачив на мить розпластані крила.
Німецькі літаки скинули бомби кілометрів за два від партизанського табору, і гул моторів затих...
— Значить, про табір вже знають,— промовив сам до себе Іван Павлович.— Погода тільки перешкодила, а то б...
Він наказав начальникові штабу приготуватись до перенесення табору в інше місце і передати всім членам партбюро, щоб завтра прибули на засідання.
Чорні зловісні хмари ще важче облягли небо. Вітер шмагав у обличчя, періщив дощ. Та Іван Павлович глибоко замислився і нічого не помічав.
ПЕРШИЙ БІЙ
Фон-Фрейліх зростав у власних очах. Хоч і тамував у собі радість і намагався бути, як завжди, грізним на очах підлеглих, але обличчя було самозадоволене і впевнене. Все сталося саме так, як передбачав
і хотів того генерал.
В його кабінеті знову зібрались генерали і офіцери.
Нарада була коротка. Фон-Фрейліх оголосив наказ про наступ, його слухали, витягнувшись струнко, і фон-Фрейліху було приємно дивитись, як тяглися перед ним два вєнгерських і один німецький генерали, кілька полковників. Слова фон-Фрейліха падали повільно, важко:
— Набоїв не жалійте! Села палити!
Михайло Платонович, ознайомившись з готовністю до оборони третього партизанського батальйону, давав командирові Савчєнку останні накази і поради. Біля порога хати стояли засідлані коні, і партизани, які супроводжували комісара, згортали цигарки, щоб покурити на дорогу. Вони знали, що в дорозі не покуриш.
Саме в той час, коли комісар і комбат Савченко збирались виходити з хати, почулись тривожні удари в металеву рейку на протипожежній вишці. По дорозі зустріли дозорця:
— Товаришу комісар, з боку Яхнівки з’явились ворожі танки й машини.
Комісар підіймався на вишку. За ним ішов комбат.
— Дорога мінована? — коротко спитав комісар.
— Мінована.
— Протитанкові рушниці там?
— Там.
Коли комісар піднявся на третину вишки, він виразно побачив, як дорогою, здіймаючи бризки, йшли, похитуючись і буксуючи, німецькі танки. їх було три. За ними йшли машини. Михайло Платонович підніс до очей бінокль. На якусь мить побачив, що на машинах повно піхоти, але в цей час відчув, як забарабанило щось над головою і зверху посипались тріски.
— Назад! — гукнув комбат,— Б’ють з кулемета.
Комісар незчувся, як, схоплений сильною рукою зв’язківця, опинився на землі.
Просвистів снаряд і, важко шльопнувши на городі, лунко рвонувся. Всі відскочили од вишки. Другий снаряд пошкодив ЇЇ.
Виїхали за село. Партизани зайняли оборону на околиці і тепер глибше закопувались у землю. Обслуга протитанкових рушниць залягла в канави край дороги, по якій рухались танки.
З горбка за селом комісарові було добре видно ворожу колону. Вона посувалась повільно, немов промацуючи кожен метр землі. Комроти Мигальов, який був біля комісара, почав помітно нервувати:
— Що це? Танки підійшли до замінованого місця і не рвуться?
Комісар не відривав від очей бінокля. Танки відкрили шалений вогонь по селу, вже в кількох місцях зметнулися вгору стовпи чорного диму, почали вириватись червоні рухливі язики пожеж. Враз передній танк окутався землею і димом, на мить повис у повітрі, потім звалився в канаву. Вигинаючись і розмотуючись, заблистіли в повітрі гусениці. Глухий вибух струсонув землю.
— Єсть! — радісно вигукнув комроти.
Танки й машини спинились. З машин почала вискакувати піхота. Залягала в канавах, метушилась. Потім, розсипавшись і вирівнявшись в потрійний ланцюг, полем рушила на партизанів.
— Підпустити на сто метрів, відкрити вогонь! — наказав комісар, і командир роти миттю кинувся до своїх бійців.
Фашисти йшли на повний зріст. Танки били з кулеметів і гармат.
Село палало. Сонце згодом зовсім сховалось за димом.