У шаманів люди лікувалися, з тими шаманами цілу війну довелося провадити. Та ще й яку! Я тоді молода була, зелепа, ну що ж — перша праця! Ледве інститут закінчила, досвіду ніякого. Приїхала я, оселили мене в добрій хаті, з отакезнпх стовбурів, що й обома руками не обхопиш. Господарі мене гостинно так прийняли, кімнату дали велику, чистеньку. Живицею пахне, затишно, тепло, вогонь у печі тріскотить, а я в куток втулилася — такий страх мене взяв — і плачу, як ідіотка! А я ж сама зголосилася, через комсомол,— тоді до Якутії саме мобілізовували. Сказали нам: якути вимирають, лікарів нема, я відразу ж згодилася поїхати. Але звідки ж я могла знати, що таке Якутія?
Тут прийшла господиня, почала мене жаліти.
— Чого ж це ти, донечко, сльозами заливаєшся? За домом, за батьками сумно?
Мила була така, добра. Сама вона донька засланця і дуже старанно всі батькові традиції в родині зберігала. Здалась мені тоді вона рідною матір'ю. А моя мати від тифу ще за громадянської війни вмерла. А батько раніше загинув, я в тітки виховувалася, учительки.
— Боюся,— кажу хазяйці,— як же я можу людей лікувати, коли ще нічого пе вмію? 1 мови тутешньої не знаю, сама-одна тут як палець, тільки цей ліс навколо, і так страшно дерева шумлять...
А вона сіла біля мене, по голові гладить.
— Чого ж цо тп сама? Людей тут у селищі доспть, хат із тридцять буде. А шумить зовсім не ліс, а тайга. У вас лісом зветься, а у нас — тайгою. Сама побачиш, як тут гарно, особливо влітку. А щодо лікування — ти інститут скінчила?
— Скінчила.
— Ну от бачиш. Чогось тебе та навчили, якщо дали диплом, а решту на практиці набудеш. Ти зараз думай не про це, а про те, як пацієнтів прихилити до себе.
— Це ж як?
— А так. Росіяпи, українці, навіть поляки, що тут па золоті працюють,— всі до тебе прийдуть, відразу. Але якути боятимуться. Вони у шаманів лікуються. Шаман у них і начальник, і лікар, і піп, і все, що хочеш. Спершу треба подумати, як до них добратися. Вони хворіють, вмирають; в юртах у пих страх що діється. А коли ще пошириться якась епідемія — не дай боже! їм навіть проти віспи щеплення не роблять. А від трахоми скільки сліпне!
Ну й справді почалося! Сусіди відразу ж на другий день стали приходити, щоб привітатись, познайомитись,— нова ж людина приїхала! А насправді придивлялись до мене, що це за лікар такий і чи варто до нього звертатися за порадою. Мабуть, трохи мені спочатку не довіряли; одне те, що молода, а друге — мов на злість, така мала й худа, що мені завжди менше років давали, ніж було насправді. Але потім справи пішли непогано. Через деякий час мені ще н фельдшера прислали, він уже немолодий чоловік був, досвідчений, дуже мені допоміг. Мав велику практику, а головне — чудово знав місцеві умови. Я від нього багато чого навчилася. І перша сестра, з якою я тоді працювала, дуже мила була, роботяща. Отож робота в нашій амбулаторії якось ішла; спершу, правда, трохи кульгала, а потім усе краще і краще. Аж тут і якути почали з’являтися, навіть здалека. Минуло кілька місяців, і хто б, ви думали, прийшов? Сам шаман! З тайги приїхав, упряжок зо три в сапках, такий парадний, у вишиванім хутрі. Видно, дуже важний, бо його до амбулаторії майже па руках внесли. І не тому, що хворий або дуже старий був, а просто так, з пошани... Нібито за порадою приїхав, мовляв, суглоби йому крутило, чи що. Але від ревматизму вони мали свої власні ліки, отож я відразу зрозуміла, що не в цьому річ. Ох і хитрющий був Дід! З півдня у мене просидів, самовар чаю випив, поки, нарешті, вилізло шило з мішка. Уявіть собі, спілку мені запропонувати приїхав!
— Це ж яку спілку?
— А дуже просто! Кістки зламані зрощувати, це, каже, буде він. А треба визнати, що кістки вмів зрощувати, мов першорядний хірург. Ну й що там справді травами можна вилікувати — Це теж він робитиме, а решту вже я. Взамін за це він зі мною своїм зиском поділиться — хутрами. Там у нього хутра цілі гори були — він за всі роки назбирав. Йому їх стільки понаносили!
Тільки, каже, щоб ти вже проти мене не агітувала. Ого, думаю собі, це вже добре тебе припекло, коли ти замість прилюдного чаклування з танцями біля вогнища на мою погибель, або й що чогось гіршого — спілку мені пропонуєш. А треба вам сказати, що це був головний мій ворог.
На цьому з шаманом і скінчилося. Дуже він себе тією пропозицією скомпрометував, бо звістка про це зараз же поширилась скрізь.