Була у Нестора тиха та вірна любов — маленька, соромлива Ніна Баяджієва, родом з далекої Башкири; була вона складачкою в татарському випуску фронтової газети. Ніна кохала Нестора, але хотіла, щоб про це піхто не знав, і наївно вірила, що це можливо. Та її ніжна, на перший погляд мало примітна врода вабила багатьох, а тому про її роман дізналися спочатку менш щасливі, ніж Нестор, суперники, потім Нінипі подруги, а незабаром і весь склад редакції. Є жіноча врода, що нагадує маленьку квітку незабудку, яку подекуди звуть у пас «люби мене». На перший погляд вона непомітна. Але коли пильно придивишся до неї, побачиш безліч милих тонів і деталей, які ваблять тебе і паче справді гукають: «Не забудь мене! Не забудь ніколи!»
Отака була Ніна. В двадцять два роки вона мала вигляд шістнадцятилітньої і полонила своєю безпосередністю, щирим і чистим серцем. її не можна було образити. Такого злочину пе подарували б нікому.
Нестор ставився до Ніни з ніжним почуттям, намагаючись полегшити їй труднощі фронтового життя. Скоро взаємини між ними склалися так, що ми всі чекали їх одруження.
Як і слід було сподіватись, незабаром ми побачили дві постаті біля берізки. Ніна у вільний від роботи час допомагала Не- сторові розгортати жужелицю й носити воду. Берізка ж, як і раніш, стояла немов у півсні.
...Війна є війна... Незабаром пас усіх спіткало велике горе. Нестор уже кілька днів був у палаючому місті, і ось прийшла звістка про його смерть. Bin мучпвся півтори години після поранення, потім затих і помер. Редактор скликав колектив редакції й сумно сказав:
— Ну ось, товариші... Літописця нашого більше пема.
Ми були військові і звикли до втрат. Доля товариша завтра могла спіткати кожного з нас. Та смерть Нестора ми переживали глибоко й боляче. Надто вже райдужним і веселим було його життя, щоб так несподівано й жорстоко обірватись.
Тіло Нестора привезли сонячного весняного дня па важкому грузовику, борти якого оповиті були червоною китайкою та чорними стрічками. На оксамитових подушечках лежали бойові ордени й медалі.
Поховали Нестора на гарнізонному кладовищі. Поклали на могилу вінки, сказали останнє «прощай» і ще раз відчули, що літописця нашого більше пема. Несторів щоденник скінчився недописаною сторінкою.
Ніпа трималась надзвичайно мужньо. Тільки тоді, коли груддя сухої глинистої землі глухо вдарили об труну, вона впала,
знепритомнівши. Краще б їй було плакати в цей страшний день: сльози пом’якшують біль.
Кілька дпів Ніна лежала хвора. Потім вона вийшла з бліндажа хисткою, непевною ходою. А ще через день я побачив її під Несторовою берізкою. Вона вперто розгортала жужелицю й поливала землю водою та сльозами.
Несміливо підійшов я до берізки. Зі мною прийшло ще кілька товаришів. Ми почали завзято розкидати жужелицю, очистили навколо берізки широке коло. Потім мовчки носили воду, й коріння напівмертвого дерева жадібно вбирало цілющу вологу.
А незабаром всі пережили тиху, скромну радість: Несторова берізка розпустила ніжне блідо-зелене листя.
Коли розпочався наступ і ми покидали полустанок, кожен з нас взяв по листочку з Несторової берези па вічну пам’ять про дорогого друга. Згадалася дитяча гра «в зелене». Ми сказали Ніні Баяджісвій:
— Де б не зустрілися з тобою, Ніно, якщо будемо живі, ми спитаємо тебе, а ти спитаєш нас про зелений листочок з берізки. Ніхто з нас не загубить його, він буде нашим амулетом. Якщо ти зустрінеш гідного друга, який покохає тебе, а ти покохаєш його,— пе ховайся з цим листочком. Ти покажи його тому, кого обере твоє серце. Якщо віп збагне глибину пережитого нами, він гідний тебе. Хай же тоді берізка вашого щастя не зів’яне ніколи!
У бригаді бурового майстра Вапі Черненка Рая працювала всього лише тиждень. Не такий це вже був тривалий час, щоб пристосуватись до характеру кращого бурового майстра будівництва, але все-таки Рая мала сьогодні всі підстави бути иезадово- леною своєю неповороткістю, або, як любив говорити сам Черненко, «неоперативністю».
Справа в тому, що головний геолог будівництва перекинув агрегат Черненка па дев'ятсот восьму свердловину, яка йшла під маркою «блискавки». Геологам були потрібні негайні підтвердження, щоб остаточно прийняти так званий «скелястий варіант» будівництва греблі, а тут, як на зло, на Козачому острові в дев’ятсот сьомій свердловині виявили загрозливий пливун, якого раніше ніде не було. Тепер треба було бурити просто з льоду і якнайшвидше дати свіжі проби середніх і нижніх горизоптів.
Та в другій половині дня несподівано почалась хуртовина. Черненко послав Раю па пересувну електростанцію погрітися й сказав, що в таку негоду павряд чи пощастить закріпити агрегат на льоду.
— Знесе пас вітер, розумієш? — прокричав він Раї на вухо.
З Каховки прийшла остання машина і, замість матеріалів для буріння, привезла розпорядження почекати, поки вщухне буря.