Розповідали, що в Києві дуже замело вулиці, навіть трамваї не ходили, а в Москві мороз досяг тридцята градусів, хоч по календарю була вже весна. Останній подпх суворої зими докотився й сюди, на південь. Рая спділа в електриків і прислухалась, як за тонкими стінками будки кружляє в дикому танці безпутний вітер, очманіло качається по залізній покрівлі, б’ється в маленькі шибки — і вони деренчать і видзвонюють якусь гарячкову мелодію.
Несподівано пізно ввечері Раю покликали па вишку, і дівчина побачила, що Черненко почав буріння.
«А в мепс ж ніщо пе готово»,— хвилюючись, подумала Рая. Вона працювала колектором. Після того як бурильники діставали із свердловини проби, або, як їх називали ще, керни, Рая повинна була на цупкому пергаментному папері записати номер керна, глпбппу залягання і назву даної породи. Потім вона скручувала цей папірець у тугу трубочку й засовувала в керн, після чого він вважався обробленим. Керни розкладалися в дерев’яні, схожі на стільники, ящички з безліччю перегородок. В лабораторії геологи, судячи з керпів, креслили спеціальні карти будови грунту, від яких залежала доля всього дальшого будівництва. Таким чином, Рая була немовби в найперших рядах розвідників будови.
Сьогодні у Раї не було ні вільних ящиків, ні паперу. Вона сама не думала, що Черненко зможе почати буріння, не думали цього і в Каховці. Бурити пе було рації хоча б тому, що керни середніх і нижніх горизонтів треба було зараз же, поки вони пе замерзли, доставити в лабораторію, а машина через бездоріжжя не могла йти, і зв’язок з Каховкою припинився.
Рая хотіла про все це сказати майстрові, але той уже вибирав голими руками з желонки перші керни — мокрий липкий пісок,— і Раї навіть здалось, що руки у Черненка при мерехтливому світлі електричної лампочки виблискують так само, як і мокрі відвали холодного грунту.
— Приймай, Раюшо! — весело закричав Черненко, і Рая, теж скинувши рукавиці, взяла крижану пекучу грудочку.
«Складатиму в сумочку»,— розгубившись, вирішила вона.
Цю шкіряну сумочку з бронзовими застібками вона купила ще тоді, як училась на курсах колекторів.
Керпів було багато. Вони вже пе вміщались у сумочці. Черненко помітив це, але докоряти не став, а тільки порадив:
— Викладай їх, Раюшо, прямо на сніг. Все одно нам ці вже не потрібні аж до самих сарматських глип. От контрольні, так ті хоч за пазухою грій або в Каховку відправляй... А ці кидай прямо на сніг. Мороз розбереться...
Руки у дівчини заклякли так, що вона їх не відчувала. Шалений вітер пронизував її наскрізь.
— Приймай, Раюшо! — весело гукнув Черненко.
Було дуже холодно, але Рая кріпилась. Вона акуратно розмістила керни в сумочці, закрила її і сховала в себе на грудях. Здалося, що до самого серця поклала собі грудку льоду. Рая почала підстрибувати, щоб зігрітися, але помахати руками не могла, бо треба було притримувати сумочку.
Бурильники опускали в свердловину обсадну трубу. Підвішена на стальному тросі важка труба розгойдувалась від оскаженілих поривів вітру. Черненко порадив Раї одійти вбік. Зрештою трубу опустили, і бурильники могли перепочити. Черненко ввімкнув бур, прислухався, як десь у глибині він угризається в землю, потім, притупуючи, пробігся павколо копра і наткнувся па Раю.
— Ти чого зігнулась? Холодно? — спитав він.
— Та ні,— заспокоїла його Рая,— у мене ж керни...
Черненко ще трохи потупав і почав стягати з плечей кожух.
— На,— сказав він,— одягнись, а то через ці керни ти сама бурулькою станеш.
Сам він залишився в коротенькій ватяній тілогрійці.
— Не хочу, не візьмуі — рішуче заявила Рая, відчуваючи, як у неї починають чомусь тремтіти губи.
— Не візьмеш, то й просити пе будемо! — засміявся Черненко.— Ей, хлопці!
Збіглася вся бригада, і на Раю силоміць надягли кожух.
— Все одно до ранку керни треба зберегти,— виправдуючись, сказав Черненко,— ти їх, Раюшо, віднеси до електриків: все-таки у них в халабуді тепліше. А ранком, може, машину викличемо...
В Раїній пам’яті виразно спливли недавні збори всіх працівників розвідувальної експедиції. Начальник експедиції в своєму виступі сказав, що від їх роботи залежить складання проекту будівництва і що кожна виграна година розцінюється як перемога. І ще Рая довідалась про те, що за ходом підготовчих робіт щоденно стежить Москва, уряд, Центральний Комітет. Ось і сьогодні можуть поцікавитися, як ідуть справи, а їм скажуть, що через хуртовину довелося затриматися з розвідуванням на кілька днів...
— Коли вже нести ці керни, то не до електриків, а прямо в лабораторію, в Каховку! — сердито промовила Рая.
— Далеко,— не погодився майстер,— кілометрів з дванадцять, мабуть... Та й хто понесе? Всі люди у мене в роботі, не можу я нікого відірвати від агрегату. Сама ж бачиш, яке в природі неподобство.
— Я і понесу,— спокійно сказала Рая.
- Ти?
- Я.
— Ну, знаєш,— зазирнув їй в обличчя майстер,— ти мені оці штучки кинь, розумієш?..
— Чому? — остаточно розсердилась Рая,— понесу, і все! А то свердловина — «блискавка», а керни три доби до лабораторії добиратимуться.