Дуже сумне, в жахливих нестатках раннє дитинство на селі; незабутні сльози материні; незабутня — надзвичайно тяжка й довга, з численними пересадками дорога залізницею до Томська та ще незрівнянно тяжка гужова дорога на п’ятсот верств від Томська до села; Тайга — все це згадується студентові Петру Запорожцю.
В селі було трохи ліпше. Правда, і тут тяжко було прожити сім’ї на ті вісім карбованців, що відпускалися поселенцеві на утримання від казни. Але батько не відмовлявся од будь-якої чорної праці і дещо підробляв. 1 зникли сльози матері — вона повеселішала. Та й хлопець ожив: не було вже тих гірких злиднів, а головне — не переслідували його куркульські синки, не корив піхто батьком-каторжнпком. До того ж почав малий учитися.
В селі Тайга, як майже скрізь у сибірських селах, не було тоді школи. Але перебували тут поселені разом з іншими політичними засланцями кілька інтелігептів-учителів. Вони з приємністю стали навчати грамоти Петруся, який виявив великі здібності іі охоту до навчання. Це дуже радувало Кузьму Запорожця, та хоч він і розумів велику вагу науки, все ж нестаткп не давали йому ніякої можливості відправити сипа кудись учитися далі. Хлопця ж опанувало таке нестримне бажання продовжити навчання, що він потайки від усіх сховався під пушнину, яку відправляли місцеві мисливці до Томська. Тільки в дорозі голодний і дуже змерзлий Петрусь був виявлений підводчиками, що пожаліли його й довезли до Томська.
А тут хлопець пережив кілька страшних днів і таки мало не загинув з голоду, та, блукаючи по місту в розшуках роботи, потрапив до сторожа середньої реальної школи, який погодився його взяти собі в помічники топити численні шкільні грубки. Незабаром сторож полюбив спритного хлопця, що старанно допомагав йому в роботі. Топлячи грубки, Петрусь часто слухав лекції в першому класі. Помітивши в ньому велику жадобу вчитися, сторож упросив директора, що був також з колишніх політзаслан- нів, прийняти здібного малого до школи. І коли Кузьма Запорожець закінчив строк свого перебування в засланні, його Петрусь успішно перейшов уже до п’ятого класу і разом з батьком і матір’ю повернувся на Україну.
Але непривітно зустріло його життя в рідному краї. В київській реальній школі, куди подав віп заяву, його, як сина прос того селянина та ще й політкаторжанина, довго не хотіли при ймати, незважаючи на посвідку з Томська про відмінне його навчання. Тільки після настійних домагань хлопця все ж прпйпя- лп, але з суворпм попередженням, що після першого ж «неблаговидного» вчинку вмить проженуть із школи.
Надзвичайно тяжко довелося юнакові і з утриманням. Ціле літо до вступу в школу досить високий уже тоді і кремезний хлопець працював вантажником на пристані, та цього заробітку ненадовго вистачало. Отже, змушений був учитися й одночасно хапатись за всяку випадкову роботу. Лише на кінець року хтось з товаришів дістав йому урок з першокласником. І з того часу почав він жити з таких уроків.
Але до яких дітей батьки наймали тоді репетиторів!.. Перед студентом враз, мов живі, постали десятки його різноманітних учнів: одні неймовірно тупі й нерозвпнепі, інші вкрай розбещені багатими батьками, по-хулігапськи зухвало поводилися і з тими ж батьками, і з своїм учителем, треті — страшенні ледарі, готові піти па все, щоб тільки не вчитися. І скільки енергії, часу та, головне, перлів потребували вони! Технолог аж здригнувся від спогадів і знову труснув своїм волоссям, немов відганяючи од себе якусь примару...
Горе, сльози, кривда, що їх довелося бачити Петрові Запорожцеві вже з самого дитинства, а також оті численні роз’яснення про соціальну неправду, які почув віп од свого батька та вчи- телів-політзасланців, рапо збудили в хлопцеві ненависть до всякого гніту і разом з цим жадобу непримиренно боротися з пим. От чому вже в передостанньому, шостому класі реальної школи юнак охоче вступив до таємного учнівського гуртка. Поволі все ширше й ясніше розкривалися очі Петра Запорожця на взаємини людей.
Ще більше розвиднілося йому, коли по закінченні реальної школи він восени 1892 року вступив у Петербурзький технологічний інститут і незабаром став активним учасником марксистського гуртка, що складався переважно із студентів технологів, па чолі з братами Леонідом і Германом Красіними, Степаном Рад- ченком та Василем Старковим. У цьому гуртку Запорожець досить солідно ознайомився вже з першим томом «Капіталу» Маркса, з твором Енгельса «Розвиток соціалізму від утопії до науки» та з деякими творами Плеханова.