' — Так, поволі налагоджуються вони теж і в нас. Особливо багато в нашій справі зробив... Ти ж про нього, Петре, здається, чув — конотопець родом...
— Ювеналій Дмитрович Мельников?
— Так. Він на Дорогожпцькій вулиці, па якій ти колись жив, улаштував недалеко від Лук’янівського базару механічну майстерню. Під виглядом цієї майстерні Митрич створив школу пропаганди марксизму серед своїх учнів-робітників.
— І це вже непогано. Але знаєш, Григорію, Волжанин, твором якого тп так сьогодні захопився, поставив уже в нас, перед петербурзькими марксистами, значно вище завдання. Він учить, що першорядним і найважливішим завданням нашої роботи є тепер рішучий перехід від пропаганди в робітничих гуртках до масової агітації серед широких робітничих мас.
— Це... це не так легко.
— Знаю. Але це — копче потрібно! Тільки зрушивши маси з місця, піднявши їхню свідомість, можна повести їх на бій з царатом та буржуазією.
— Ясно... І дещо в цьому напрямку вже і в пас робиться. Принаймні є такі робітники з тієї ж лук’янівської школи-май- стерні, яким вдалося вступити на місцеві заводи Гретера й Кри- ванека, Зелінгера тощо, а також у залізничні майстерні і там потихеньку вони розгортають агітаційну роботу... Ти декого з цих робітників побачиш завтра.
— Це, безумовно, добре. Марксисти, звичайно, можуть досягти хороших наслідків серед своїх же робітників. Та все-таки варто б вам використовувати в цьому й інтелігентів.
— Але... але трудно ж інтелігентові пробратися в саму гущу робітників па завод.
— Баш Мельников теж колись, як і ми з тобою, Грицю, вчився в реальній школі, але став же для такої мети робітником. Я не кажу, що всі це зможуть зробити. Є ще й інші різні методи агітації серед робітників. От, наприклад, в Петербурзі в так званих «воскресних школах» досить значних успіхів досягають серед слухачів-робітників наші ентузіастки вчительки.
— Але їх... пе так-то зразу й підібрати можна,— трохи з сумнівом зауважив Безуглпй.— Ну чому ж ти ще не візьмеш шинки?..
— Годі, годі вже: наївся вдосталь... А як у вас з теж дужо важливим тут у Києві питанням — з національним? Краще стало?..
— Гм. Не сказав би. Надто ж різноманітні національно наші київські робітничі лави. Кого тільки в нас немає. Крім робітників росіян та українців, двох основних і великих груп, є ще певні групи — білоруські, польські, єврейські, молдаванські, татарські, литовські, є теж робітники чехи, словаки, німці, вірмени, грузини; є навіть бельгійці й французи, переважно в трамвайних майстернях, та турки й перси — по хлібопекарнях; є зрідка й англійці. Словом, як бачиш, цілий робітничий Інтернаціонал! — усміхнувся Безуглпй.
— От і варто збити його в міцпу й єдипу робітничу сім’ю,— серйозно сказав Запорожець,— Ти скажеш, Григорію, пе легко це?..
— Що ж робити — скажу! — вже без усмішки відповів той, і, схопившись з стільця, скуйовдив знову своє волосся, і заходив по їдальні. Очевидно, робив це він завжди, коли трохи хвилювався.
Запорожець продовжував говорити:
— Завдання перед нами велике — створити єдину російську... марксистську партію, або, скажімо, «Союз боротьби за визволення робітничого класу», як передбачається в нас у Петербурзі її назвати. Отака партія тільки й спроможна підняти братні російський і український пролетаріат та пролетаріат інших народів Росії на спільну боротьбу за своє визволення.
— Партія?..— здивовано запитав Безуглий.— Так ти, Петре, значить, приїхав саме з такою метою до пас? Цікаво, дуже цікаво!..
— Та я поки що посланий сюди тільки для того, щоб, як пощастить це мені, зв’язати вашу київську групу з нашою петербурзькою та об’єднати спільні програму й тактику. І це вже було б певним етапом па шляху до створення таки справжньої партії,
— Ясно!..
— Разом з цим я маю ознайомптп вас, як саме передбачаємо ми в найближчому майбутньому організувати поки що наш окремий «Петербурзький союз боротьби за визволення робітничого класу». Дуже бажано, щоб і ви в Києві організували такий союз. Це надзвичайно хороше було б. А коли б і в інших найбільших промислових центрах організувалися подібні союзи, то тоді вже й пе так важко стало б заснувати єдину російську марксистську партію.
— Так, цілком ясно, що це стало б основою для такого заснування! — захоплено сказав юрист.— Ох, як би мені хотілося поговорити на цю тему ще довше з тобою! Але... але знаєш, друже мій, вже досить пізній час, а мені ж потрібно побувати в Митри- ча та ще в декого, щоб повідомити їх про твій приїзд та домовитися про зустріч завтра з тобою. Лягай тоді в тій же кімнаті і спочивай. Я тільки заберу привезені тобою книжки й занесу їх у наше таємне сховище. Ну, й спасибі тобі величезне за літературу, особливо — за твір Волжанина! Ти ж знаєш, як важко щось нове й цінне дістати тут у нас. От уже в цьому навіть — велика допомога ваша! Та я певен, що багато ще в чому ви можете допомогти нам: найбільше, звичайно, в організації союзу, про який ти говорив тільки що.