В гуртку провадилися жваві дискусії, в яких переважно вияснялася суть процесів суспільного розвитку. Декому здавалися ці процеси чимсь чисто механічним, якимись мертвими «фазами розвитку», що, власне, цілком суперечило революційній діалектиці марксизму. Один із учасників гуртка — Гермап Кра- сін — навіть так захопився цією механістичною теорією, що на основі її написав свій реферат «Питання про ринки». На одних зборах гуртка в кіпці 1893 року виступив повий учасппк гуртка — Волжанин,— як спочатку називали його тут. Bin піддав реферат Красіпа такій нищівній і, головне, разючо переконливій критиці, що всім стала враз надзвичайно ясною вся абсурдність і хибність механістичної теорії «фаз розвитку»...
Ось і тепер у вагоні Запорожець так живо бачить перед собою кремезну постать Волжанина з його чолом філософа-мпслптеля, чує його упевнений, рішучий голос трибуна — голос, яким він, наче молотом, розбиває один за одним усі доводи референта.
Уже цей перший виступ нового учасника гуртка зробив величезне враження па Запорожця, як і на всіх присутніх. Тільки й розмов було серед них, що про надзвичайно грунтовне знання науки марксизму Волжанином, справжнє ім’я якого — Володимир Ілліч Ульянов — стало незабаром відомим основним членам гуртка.
1 іцо далі, то все ясніше розуміли гуртківці, що ця людина поєднує в собі чудове знання марксизму з винятково могутньою здатністю творчо застосовувати вчення Маркса до специфічних умов усього суспільного та економічного життя Росії з її численними націями та народностями. Дуже захоплювала н підносила гуртківців безмежно тверда нерекопаність Ілліча в конче потрібному об’єднанні марксистських гуртків та, головне, робітничих мас для боротьби за визволення трудящих і така ж палка переконаність його в неминучій перемозі цих мас. Теж добре помітили усі видатний організаторський талант його. І все це само собою — без ніяких зборів, ухвал, обрання — дуже скоро призвело до того, що Володимир Ульянов став визнаним головою, керівником та вчителем не тільки гуртка технологів, а й усіх справжніх петербурзьких марксистів.
«Ця людина піби навмисне народилася на світ для того, щоб стати вождем людських масі — невпинно біжать думки в Петра Запорожця.— І яке щастя коритися цьому вождеві, яка радість виконувати його високо цілеспрямовану непохитну волю, його мудрі вказівки та завдання!..»
Ось їде він, Запорожець, з Петербурга до Києва посланцем Ілліча, їде виконати його надзвичайно важливе завдання. Так, дійсно, що може бути важливішим і почеснішим, як оце доручення сприяти приєднанню київської марксистської групи до центральної петербурзької! А разом з цим — і об’єднанню українських робітничих мас з могутніми лавами своїх російських братів-робітників! «Тож тільки в непорушному міцному єднанні з усім російським пролетаріатом зможуть українські робітники добитися свого визволення, тільки так!» — яскраво спалахнули в голові Запорожця напутні настанови його вчптеля.
А в купе тим часом почалась метушня, яка здіймається перед близькою кінцевою зупинкою поїзда. Батюшка почав гарячково зв’язувати докупи численні свої пакунки. Кінногвардієць теж заклопотано перев’язав ременем ще раз свою скрпньку і потім став натягувати па плечі шинелю. Навіть бабуся трохи заметушилася. Тільки селянин продовжував непорушно сидіти в своїй попередній, глибоко зажуреній позі.
Студент очутився від думок, швидко підвівся, одягнув стареньке цивільне пальто, глибоко натягнув на голову заячу шап- ку-вушанку і перетворився в звичайного пасажира. Постаттю був він навіть вищий і стрункіший за досить високого й ставного кінногвардійця та взагалі незрівнянно кращий від нього. Недарма ж то йому, Запорожцеві, ще в київській охранці дали кличку «Красунь».
Взявши .міцно під руку чемоданчик і вклонившись бабусі й селянинові, технолог вийшов з купе. Поїзд підходив до вокзалу Київ-ІІ.
Як тільки поїзд спинився, студент сплигнув із східців і пішов містком через рейки па Васильківську вулицю. Він вирішив не їхати на головний вокзал, щоб пе потрапити випадково на очі шпикам. Правда, був переддень різдва — так звана кутя, коли шпики, як і вся поліція та жандармерія, любили бучно погуляти в себе чи в гостях. Це в деякій мірі послужило тому, що він поїхав саме на це свято, коли могли скоріше та безпечніше зібратися для зустрічі й розмови з ним місцеві марксисти. До того ж приїзд Запорожця до Києва па різдвяпу перерву в навчанні не міг викликати особливої підозри пі в кого. Все це було наперед детально обмірковано і зважено ще в Петербурзі.
Навіть і погода немов навмисне сприяла конспірації. Саме сталася в Києві нерідка тут серед зими раптова зміна погоди з морозу па повну відлигу. В повітрі осідала якась певпразна сірява: чи то спадав на будинки, дерева, вулиці сизий туман, чи то сочився зверху дрібний дощ. 1 все навкруги заволікалося густою імлою, маііже суціль потонуло в ній.