Численні прохожі поспішали з піднятими від сльоти комірами до центру міста, очевидно, щоб закупити все потрібне на святки. Запорожець теж підняв комір і ще більше заховав своє обличчя. Він навіть не сів па Васильківській вулиці в трамвай, щоб не нарватися випадково па якогось шпика, який міг їхати там також но закупки. Та й вирішив з обережності лише затемна прийти на Печерськ, де мав явку в далекої родички свого товариша по реальній школі — Безуглого. Звернувши праворуч, він поволі пішов туди пішки довгим і глухим шляхом.
Дійсно, прийшов він па Печерськ тільки тоді, коли тут майже все потопало в темряві. Дуже рідкі гасові ліхтарі ледве освітлювали вулиці й малесенькі одноповерхові будинки, але Запорожець ішов упевнено. Він не раз відвідував тут, коли вчився в реальній школі, збори гуртка, які влаштовував Безуглий у будиночку своєї родичкп-акушерки. Вона була вдовою офіцера саперпого батальйону, і, хоч сама пе брала участі в революційному русі, співчувала йому, й охоче віддавала своє приміщення під збори гуртка, її причетність до офіцерства служила в деякій мірі безпекою від зайвих підозрінь. Через акушерку Запорожець і переписувався з Безуглим, який, люблячи гуманітарні науки, не пішов до вищої технічної школи, а вступив на юридичний факультет Київського університету.
Наблизившись до потрібного будинку, технолог так само з обережності перейшов через третій двір городами в садибу акушерки і, підійшовши до сіпешпіх дверей, умовно постукав двічі підряд і ПОТІМ ще тричі роздільно. Його, як видно, вже ждали, бо через хвилинку двері відчинились, і хтось міцно взяв його за руку і втягнув у темні сіни.
Від несподіванки і напружених нервів Запорожець здригнувся, в голові його блискавично майнуло, що він натрапив на засаду. Та, почувши голос Безуглого, вмить заспокоївся.
— Я чекаю тебе, Петре, вже понад годину. Очевидно, поїзд, як завжди в нас, запізнився,— сказав товарній, вводячи прибулого до низенької, але просторої кімнати, де відбувалися колись збори гуртка.— Пу, дай же обняти тебе, друже! — і він стиснув Запорожця в своїх обіймах і поцілував.
Це був невисокий, міцний молодий чоловік, з пишним рудим, аж ніби червоним волоссям і прекрасними синіми очима, які робили його кирпате, вкрите ластовинням обличчя напрочуд привабливим. Помітивши обережний погляд прибулого на вікна, глухо закриті внутрішніми віконницями, він усміхнувся і сказав:
— Не турбуйся, голубе! Всі охоронники, явні і таємні, уже з сьогоднішнього вечора три дні пиячитимуть до нестями,— і їм не до нашого брата тепер. До того ж у всьому будиночку, крім нас та старої й глухої служниці, немає нікого. Родичка на весь вечір пішла в гості... Ну, кажи швидше, чи хочеш ти поїсти зараз, чи, може, з далекої дороги спершу заснеш трохи?..
І тільки аж тепер відчув ураз Запорожець страшенну втому, якої до цього не помічав зовсім.
— Так, я бачу, друже, що тобі, справді, поки що найдорожчий сон. Тому лягай сюди,— показав Безуглий па канапу, на якій передбачливо покладені булп подушка й ковдра.— Все ж дай мені спершу що-небудь із того, що ти, напевне, привіз нам. Я почитаю, поки ти відпочинеш.
— Гаразд,— погодився прибулий, і, хоч який був стомлений, усе ж підійшов спочатку до дверей і зачинив їх на ключ, а потім обережно відімкнув свій чемоданчик, і, викинувши з нього білизну та кілька старих технічних підручників, підняв перше дно, за яким лежало з десяток новеньких книжок та брошур і надрукований па мімеографі зошит.— Познайомся, Грицю, спочатку з зошитом,— і, простягаючи його товаришеві, додав: — Це робота того, про кого я стисло писав тобі уже не раз.
— Волжанина?
- Так.
— Дуже... дуже цікава назва: «Що таке «друзі пароду» і як вони воюють проти соціал-демократів?»,— розглядаючи зошит, сказав Безуглий.— Взагалі ти хоч і стисло, але так захоплено писав про цього автора, що я з величезною увагою прочитаю його твір. À ти сам, будь ласка, лягай і відпочивай.
Раптово прокинувшись через години дві, технолог зразу ж засунув руку під канапу і, довідавшись, що чемоданчик на місці, сів. Солодко потягнувшись, він глянув на товариша, який, зігнувшись над зошитом, зосереджено читав, і запитав його:
— Ну як?
— Ох, відірватися не можу! — захоплено скрикнув той.— Я тепер розумію тебе і твої листи,— це щось надзвичайне, рідкісно талановите! Яка ясність думки, яка ерудиція, а головне, яке безмірно яскраве викриття справжнього обличчя різних «друзів пароду» в лапках з їхнім патріархом МихайловськимІ Ні, я просто не можу в себе прийти від подиву п захоплення! — скочив Безуглий на ноги і схвильовано заходив по кімнаті.— Ну й чудовий подарунок з Петербурга ти нам, друже, привіз!.. Але, що ж це я? — раптом спинився він і, скуйовдивши своє червоне волосся, промовив: — Ти ж голодний, а я ось годую тебе своїми враженнями. Ходімо до їдальні. Напевно, давно вже закипів самовар.
1 в їдальні юрист за вечерею та чаєм продовжував ділитися своїми враженнями від прочитаного. Потім розповів про місцеві діла.