Зустріч відбувалася в тій же кімнаті. Першим, ще тільки стемніло, прибув той же Безуглий і сповістив, що Митрич — Ювеналій Мельников — не прийде.
— Він серйозно захворів. Замість нього буде один досить вплпвовпй член нашої групи та ще троє: я і два робітники — оті учні Мельникова, про яких я тобі говорив учора.
— Ну що ж, і цілком вистачить,— сказав посланець.— Справа ж не в кількості, а в тому, щоб домовитися про все.
За годину надійшли всі троє, вони не називали своїх прізвищ, а тільки міцно тиснули руки прибулому. З них один лише студент, крім звичайного привітання, зробив щось подібне на невеличку промову. В пій він спочатку висловив від київської групи велике задоволення зустрітися з представником провідних, як він висловився, петербурзьких марксистів; від цієї зустрічі чекають тут, у Києві, плідних наслідків. Потім уже менш офіціально став висловлювати своє захоплення від переданого йому юристом зошита з твором Ілліча.
— Ви знаєте, я сьогодні цілий депь читав разом з Митричем цей твір,— говорив студент.— Ми просто-таки вражені, як ніколи, такою надзвичайно чіткою й сміливою книгою. Робота ця може, безперечно, стати всім нам справжнім дороговказом. О, з таким мудрим керівником ваша група дійсно має всі дані стати пе тільки передовою, а й повести за собою всі інші подібні групи! Ми тому сподіваємося від зустрічі з вами — з посланцем такої людини — великої братньої допомоги! — зовсім уже тепло закінчив він.
Запорожець подякував за привітання і після того, як всі учасники зустрічі зійшлися й сіли, почав поволі розповідати, з якою саме метою приїхав він до Києва. Спочатку його ніби сковували пильні погляди присутніх, але незабаром опанував себе й зовсім упевнено виклав усе, що йому доручено було сказати перед від’їздом з Петербурга.
Найбільше говорив він, як і вчора Безуглому, про першочергове завдання всіх марксистів Росії, якої б нації вопи пе були, об’єднатися в міцну єдину партію. Тільки вона зможе повести за собою весь багатонаціональний пролетаріат і добитися остаточної перемоги. Інакше національно розпорошені робітничі лави,
одірвані під численних і передових робітппків-росіяп, будуть самі завжди поневоленими рабами чужого й свого капіталу. Отже, завдання місцевих марксистів-українців, коли вони є справжніми марксистами й патріотами свого рідного краю, своєї України, полягає в нещадній і постійній боротьбі не тільки з «громадами», а й з усіма явними й прихованими націоналістами. Друге завдання їхнє — це завжди роз’яснювати всім робітникам-укра- їпцям, що, тільки об’єднавшись із своїми братами, російськими робітниками, вони зможуть досягти і свого визволення, і визволення своєї батьківщини!..
Коли він закінчив розповідь, всі учасники зустрічі поставили йому багато запитань. Студент медик цікавився, чи вироблено вже якусь більш-мепш сталу програму для передбачуваної партії. Робітникам же дуже хотілося знати загальне становище петербурзьких робітників і зокрема почути про їхню участь у гуртках та про методи агітації серед широкої робітничої маси. А Безуглпй просив розповісти якнайдокладніше про «Союз боротьби за визволення робітничого класу», що його мали заснувати в Петербурзі в недалекому майбутньому. Це питання, очевидно, дуже цікавило і всіх присутніх, а тому Петро Запорожець насамперед детально розповів про передбачувані основу й завдання такого союзу, наскільки вони вже обмірковувалися па зборах петербурзької групи. Чимало спинився він і на становищі петербурзьких робітників, на їхній участі в гуртках, а також і па методах агітації серед самої гущі робітництва. Особливо підкреслював він невпинне зростання класової свідомості серед численних петербурзьких робітників. А па запитання студента медика відповів, що, звичайно, чимало вже робиться для того, щоб підготовити певпу сталу програму майбутньої всеросійської марксистської партії, але тільки з’їзд повноважних представників усіх окремих марксистських груп матиме право остаточно виробити й затвердити таку програму.
Зустріч затягнулася майже до півночі. Видко було, що всі місцеві учасники її залишились дуже задоволені. Досить довго й тепло прощалися вони з прибулим із Петербурга і просили передати сердечну подяку тому, хто послав його сюди.
Залишившись останнім та поговорившії ще з товаришем, Без- углий щиро обняв його на прощання і чомусь навіть із сльозами в голосі сказав:
— Коли ж то ми зустрінемося з тобою, Петре? Чи й зустрінемося взагалі?..
Немов передчував він, що не побачить уже ніколи Запорожця '.
А наступного ранку технолог з порожнім уже чемоданчиком спустився з Печорська на Хрещатик третім номером трамвая, зайшов до центральної поштово-телеграфної контори і дав на умовну адресу телеграму всього з двох, теж умовних, слів: «Дядько видужав» — і підписався «Гуцул», саме тою кличкою, яку дружньо дав йому Володимир Ілліч.
1 II. К. Запорожець був заарештований 9 грудня 1896 року і помер хворий у лікарні,—