І раптом пальці старого гуцула, якими він узяв табакерку, затремтіли, і жерстяна коробочка впала на килим. Широко роз­кривши очі, віп відхилився па спинку крісла, потім, підвівшись, витяг з кпшепі свитки закурену, обгризену люльку і простяг її генералові.

...Так зустрілися через двадцять вісім років генерал Гранатов і Хома Паламарчук.

1944

Семен

Скляренко

ПИЛЬНІСТЬ

Земля лежала ледве помітною рискою па обрії. Сопце коти­лось за море великою червоною кулею. Вода все більше синіла, в густій блакиті зникали медузи, що їх моряки звуть «серцями моря». Легенький бриз лоскотав обличчя. На кораблі було тихо.

Ми з комбригом стояли на борту.

— Сьогодні я вам розповім,— сказав комбриг,— коротеньку іс­торію про Каспій.

І він розповів про пригоду під Ензелі.

Першого дпя квітня 1920 року на наших міппих загородах загинув білогвардійський крейсер «Князь Потьомкіп». А ще через день загинула паша канонерка «Приплив». Таке було Каспій­ське море в ті місяці.

Надходила осінь. З півночі летіли скажені шторми, і навіть у ті години, коли шторм втихав, море нагадувало великий кипля­чий казан. Іноді на довгий час зависала над ним дощова запона. Час був важкий для походів.

Але ні шторм, ні дощі, пі осіння негода не зупиняли подій. На суходолі знали, що па морі реве шторм, але в морі в час шторму він забувався. І забувалось те, що десь є суходіл. Форш­тевні під скигління лорду врізались у воду, потім високо вима­льовувались пад хвилями, щоб знову поринути в зеленкувато-сі­рий Каспій.

Ніхто не стежив за погодою в чистому морі, далеко від берегів. Нерівні промені прожекторів блукали вночі на хмарах і на обрії. Іноді бурхливий, але ритмічний шум моря перекривали наглі гар­матні постріли, і відблиски сліпили очі, що звикли до темряви, до оксамитної блакиті неба.

Кораблі йшли. На них не вибивали в той час склянок. Важко було вкласти життя у відрізки між годинами — краще було за­бути, що години взагалі існують. Білі втікали па південь, черво­ні наступали від Астрахані.

Біля Олексапдрівського форту зустрілися. Тоді три дні гримі­ло море й па три доби зникла піч. Луна від гармат линула і бу­дила закаспійські степи. Флотилія червоних, збірна команда об­шитих форнірою волзьких пароплавів, гнала до берега «Мілюті- на», «Досвід», «Австралію», «Вартового».

Першими здались «Австралія» і «Вартовий». Інші кораблі про­бували ще триматись. Але до форту підходили червоні, на обрії народжувались нові димки. Біля самого форту з’явився винищу­вач «Зіркий» — форт Олександрійський здавався.

Вранці на рейді стала флотилія червоних. На морі все що гримів шторм. Зелений Каспій кипів, білів бурупами. Під час цього шторму па другому боці моря, біля острова Чечень, загинув красень корабель «Каспій».

А в форті кипіло життя. Ремонтували побиті ворогом і него­дами кораблі. Готуючись іти далі в море, зовсім на морський кшталт перебудовували кораблі. У бійницях бортів гніздились 37- й 40-міліметрівки. У степи покотились чутки про перемоги червоних, і ці чутки були тим реальніші, що кораблі стояли на рейді, а міцна ще на той час флотилія білих швидко тікала па південь, до перських берегів.

Прийшов у форт Олександрівськпй останній отамап Яшков, прийшов загін уральської білої армії. ІЦе раніше червоні взяли у форті три тисячі чоловік в полон.

Банди побачили свій кінець — приходили здаватись до форту.

24 квітня уряд ухвалпв за бойові заслуги під час здобуття фор­ту Олексапдрівського нагородити есмінець «Карл Лібкнехт» ор­деном Червоного Прапора. Північну частину Каспійського моря було завойовано.

Білі тікали далі. їхні кораблі пішли до Астари, Ленкорані, Еп- зелі. До Решта підходила численна армія, йшли тисячі найманих інтервентами солдатів, яких привезли туди через море і суходіл з Африки й Азії.

Флотилія білих надовго зупинилася в затоці Ензелі, що нага­дує своїми обрисами людське серце.

В це серце і був скерований удар. Кораблі від форту Олек- сандрівського йшли на південь, до Ензелі.

День 1 травня 1920 року в Баку святкували незвичайно.

Па Молоканському проспекті, над морем, поблизу Дівочої башти, врапці зібралось чимало людей. До проспекту йшли від Балахан, з гір, аулів, від самого Еленендорфа.

На проспекті гриміли турецькі барабани, на багатті в каза­нах шкварчав ситий, смачний плов. Біля води стояли кошелі з ранньою садовиною — її привезли від Шуші, Аракса, Мугані. Давно вже був готовий плов, у стосах лежав пахучий чурек, була готова садовина. Але ніхто не починав їсти, бо все це готу­вали не для себе, а для гостей.

Нарешті побачили й гостей. З-за Апшеронського рогу вийшли кораблі, пройшли вони буряне в цей час Каспійське море і тепер наближались до Баку. Для цих гостей і були приготовані пода­рунки. Робітники, біднота з гір прийшли вітати моряків, уже ові­яних легендами.

Важкий перехід було закінчено. На дно затоки лягали якорі, біля самого берега пришвартувались меткі винищувачі, на рейді зупинились «Каре», «Ардаган», «Інтернаціонал», «Карл Лібкнехт», «Труд», «Ілліч», «Роза Люксембург».

Перейти на страницу:
Нет соединения с сервером, попробуйте зайти чуть позже