Затокою летіли до берега шістки й катери. На берег зійшли капітан «Рози Люксембург» Озеровський і герої винищувачі, що, як комарі, добирали найдошкульніші місця і завдавали великої шкоди ворогам — Нестеров, Павловський, Сідлер, Крат, Гришин. Обличчя моряків були засмаглі від морських вітрів. Одяг на них збірний. Дещо від полонених — англійські шинелі, дещо від волзьких бурлаків — плетені черевики й сірі сорочки. Дещо не знати й звідки — дивовижні папахи, якісь- капелюхи, вузенькі, «в бутил- ку», штапп.
Довго шумів проспект. Всі пішли з моряками до міста, до осередку буряного життя — Азербайджанського ревкому.
Моряки були па зборах ревкому. Минали години, але ніхто не знав, коли закінчаться збори. Внизу настирливо й напружено чекав натовп. Пізпо впочі па темному балконі, поміж двох рядів блискучих вікон затанцював червоний вогник смолоскипа. На балкон вийшов голова революційного комітету.
— Флотилія,— сказав вій,— іде далі па південь. її веде колишній командувач Волзько-Каспійської флотилії, а тепер командувач Азербайджанської флотилії товариш Раскольников.
Вулиця загомоніла. Крики вітань повторили близько на майданах і па площах. На балконі танцював вогник смолоскипа. З балкона падалп вниз слова про недалекі дні, коли Каспій зовсім буде звільнено від навали білих, коли в аулах, горах, містах працюватимуть усі тільки на себе.
Затоку обступили, немов прикрасили, два разки намиста — вогники кораблів. На кораблях грала музика, і грала музика ближче в місті, на Молоканському проспекті, біля базару Кубіикп. Ніч перемоги й радості, південна ніч пливла над містом.
Далі від Баку пішли кораблі. Головний загіп — кораблі «Каре», «Ілліч», «Труд», «Ардаган», «Інтернаціонал» з командиром Ко- жановпм. Вони обминули від норду Ензелі, рушили па ост і тоді висадили десант, щоб перерізати білим шлях до Решта. Ближче до Епзелі лишилось кілька кораблів. Проти затоки, в прекрасній для обстрілу позиції став корабель «Роза Люксембург». Іноді наближався і «Карл Лібкнехт»,— він тривожив білих гарматами й знову повертався в море.
Біля них весь час вартував винищувач «Зухвалий». Підтримував зв’язок між кораблями, а часом і сам починав зухвалий натиск проти спантеличеного, розгубленого противника.
Команда па «Зухвалому» була відбірна.
На його борту були командир Сідлер, стерновий Крат Микола Опанасович, механік Єрмола. мотористи Гришин, Мохпьов, Яковенко і командир Полігаєв. На борту була лише 37-міліметрівка, два кулемети.
Увечері 5 травня 1920 року «Зухвалий» тулився до борту «Рози Люксембург». Каспій, як і завжди, кипів, рябів. Кожанівськпй загін десь викидав на суходіл десант. На вест від «Розп» в морі стояли кораблі па чолі з флагманом. Повівав норд-ост, але вечір був теплий.
На всіх кораблях вартували. Знали — білі тікають до Решта, але в затоці Епзелі стоїть біла флотилія і кожної хвилини може вийти в море, щоб спробувати ще раз почати бій.
У папружепу хвилину, ввечері 5 травня, на «Розі Люксембург» вдарили тривогу. Дзвоник розніс тривогу, ожили трапи, загриміло залізо, заскреготали гармати, повернулись дулами до Епзелі.
Від затоки летів англійський впнпщувач-торпікрофт.
Позад нього в хвилі, як борозна за плугом, лишалася глибока рівна западина.
Мабуть, не минуло й хвилини від того часу, коли торпікрофт вилетів із затоки, як від «Розп Люксембург» відірвався й полетів назустріч торпікрофтові «Зухвалий». Він хотів на морі зустріти ворога, не пустити його до кораблів.
Тоді торпікрофт враз зменшив хід. Ширше в сторони від нього покотилася морем хвиля. Чіткіше вималювалися обриси ворога. І всі побачили — на кормі торнікрофта полощеться білий прапор. Ворог ішов говорити про мир. Про це свідчив білий прапор па кормі торпікрофта.
Здавалося, що тоді «Зухвалому» лишалось тільки повернутись назад, па своє місце біля борту «Розп Люксембург». Але трапилась несподіванка, трапилось те, чого піхто пе чекав па кораблі.
Командир Сідлер гнав «Зухвалого» просто на торпікрофт. Винищувач червоних летів, як тільки що мчав посланець білих і англійців. На кораблі знялася була тривога після появи ворога, а тепер побоювались, що наш винищувач летить па ворога, який підняв білий прапор.
«Гість» зрозумів вихватку «Зухвалого», повернув убік, а потім знову взяв курс па корабель. Він таки хотів говорити про мпр.
Та саме це й примусило «Зухвалого» піти в паступ. Сідлер, Крат, Гришин глянули один па одного. Ніхто пе сказав і слова. Та навряд чи хто й почув би те слово, бо мотор ревів, винищувач рипів, за бортамп дзвеніла хвиля, вода обливала моряків.
Крат вів винищувача просто на торнікрофта. Гришин і Полі- гаєв, тримаючись за поручні, йшли до гармат.
«Зухвалий» наздоганяв «гостя». І знову ворог змінив курс, повернув убік. «Зухвалий» і собі змінив курс, «гість» вивернувся і помчав далі. Це було дике, божевільне змагання винищувачів. І найгірше було те, що на кормі одного винищувача маяв білий прапор, а на бортах другого готували гармати до атаки.
На борту «Рози Люксембург» командир Озеровський кричав:
— Куди, куди ви?! Що робите? Куди?!