Сулак нс обізвався. Він уже йшов вздовж Тапнпого ряду, і мп чули, як він рахував: «Тридцять один, тридцять два... сто чотирнадцять, сто п'ятнадцять... сто сорок вісім, сто сорок дев’ять...» І, нарешті,— 152!
Сулак був явно спантеличений; він мовчав, чудно дивився на Танюшу, потім промурмотів щось невиразне і рушив додому. За всю дорогу він не обізвався пі одним словом. В станиці Танюша повернула праворуч, мп пішли ліворуч. І тільки тепер він заговорив:
— Танюша — що? Танюша не курить. Мп — курпти, а вона ріже і ріже... Правда, Пован?
Хоч Сулакова здогадка і не могла перекопати мене, бо працював я не лінуючись, однак я погодився з ним. Він просвітлів трохи, і ми розійшлися.
Було за пів на восьму, коли на другий день я прийшов па роботу. Сулак закінчував готувати сніданок: картопля уже парувала; па мішку лежали нарізані огірки. Сулак точив секатор і, видно, піджидав мене. Ледве я показався, як він осміхнувся і весело загукав:
— Пізно— що? Рапо треба. Сідай снідати. ЙованІ
Все так точнісінько, як учора! Поївши картоплі та огірків, ми пішли, пе хапаючись, па баштан, але дивна річ! Рівно о восьмііі, коли ударили в дзвін, ми були вже па своїх місцях і орудували секаторами. Танюша була некуряща, це точно визначив учора Сулак, але сьогодні не курили, здасться, і ми. Спину ломило. По знаю, як було в мене, що ж до Сулака, то я вочевидь бачив, як з його пліч здіймалася хмарою пара. Закурили мп у перерву, тобто о дванадцятій годині. Танюша сиділа під кущем і їла хліб та цибулю, заїдаючи овечим сиром. Сулак недоладно совався біля неї. Що він думав і яке пптапня дошкуляло йому, я знав чудово, все ж не здержався, щоб не пожартувати:
— Гроші маєш, Сулак? — сказав я так точнісінько, як він це говорив мені вчора.
Ллє Сулак виклику пе прийняв і пе відповів.
— Йовап, скільки кущів ти обрізав? — спитав він, хоч чудово знав, що кущів я обрізав з чотири десятки.
Бідолашний Сулак! Після вчорашньої купелі він ніяк ще не міг очуняти, і, йдучи назустріч тому, що змушувало його так безжально толочити молочай навколо Танюші, я відповів:
— Сорок,— і відразу ж, пе переводячи духу, перекинув свою цікавість на Танго: — А ви скільки?
— Я сколь? Вісімдесят,— тихо відказала Танюша.
Хоч після вчорашнього я встиг уже заспокоїтися і настроений був непогано, але й мене кинуло в жар. Вісімдесят кущів! Повну чотиригодинну норму встигло зробити якесь там дівча, тим часом як досвідчений маестро і бог садових робіт — Сулак — лише якісь шість десятків, а я удвоє менше! Було чого, отже, толочити молочай навколо Танюші, як робив це Сулак, і переминатися з по- гп па ногу, як було то зо мною.
Не приховаю, який не був мій настрій в ту хвилину, але мене з нестримною силою потягло до Танюші.
От тепер, коли я згадую її через багато часу й па відстані, вона видається мені кпрпатепькою, конопатенькою трішки, не скажу молодицею, скоріше дівчатком, та й уже. А тоді я пе міг відірвати від неї очей. Все у ній чарувало мене: і оті голубі очі, і тоненькі руки, засмаглі, як бронза, і усмішка, проти якої могла б збліднути усмішка якоїсь там Джіоконди... «В чому ж її ота сила? — спитав я себе. І відповів: — Фізичної сили в неї мепше, ніж у кожного з нас. Значить, шукати її треба в чомусь іншому, і саме в тому, ім’я чому — жіночність». Смішно?! Але слухайте — хіба пе ця спла змусила визнати свого безсилість могучого Дайте; гнула, як слабенькі тростини, тих несокрушенних людей, саме ім’я яких не можна назвати, не торкнувшися шапки! А хіба не товчуться матері наші день у день річно, байдуже — здорові вони чп нездужається їм, пе знаючи пі спочинку, пі жодних перерв у безнастанній роботі! Щось там нехай заболить у мужчини в сім’ї, і він уже «ох» та «ох», і та ж жінка, хоч, може, вона сама валиться з ніг, уже біля нього ворожить, уже побивається — він в ліжку, а вона па ногах! А як вийдуть у поле! Було в мене знайоме дівча колись — отаке, як Танюша. Вийдуть косити і жать в економію. Якийсь здоровенний парубок сидить у гойдалці па лобогрійці; у нього дві пари змінних коней, і що він навалить за день, то мусить вона пов’язати до вечора! І пов’яже, і так з дня у день цілі тижні. Яка ж ото песокрушенна сила діє в ній? І хіба отакі Танюші не Шевченки і Данте, лише в іншій галузі людської діяльності?
Не знаю, чп так точнісінько я думав тоді, коли ото, переминаючись з ноги на ногу, дививсь на Танюшу.
Пе знаю також, що думав Сулак,— вголос він пе сказав нічого, тільки набряк якось і потемнів...
Ну ж і працювали ми з ним після обіду! І все ж до п’ятої години вечора я ледве дотяг до ста кущів. Сулак до ста сорока, а Танюша взяла всі 160! Про все це я довідався з таблички Ольги Павлівни. Сулак був темніш, як ніч. Коли Танюша, закінчивши роботу, пішла, віп ввічливо, але похмуро сказав Ользі Павлівні:
— Сто сорок кущів — що? Сто сорок кущів — мало кущів. Секатор — нікуди. Треба гарний секатор. Мені треба дати новий секатор.