Я стривожився, але перемогла дивна цікавість. Ніколи за всі роки життя в Дікемарку ніхто й ніщо не викликали в мене зацікавлення. Я обережно вислизнув з кімнати, скрадався, щоб ніхто мене не застукав, спустився у підвал, світла не вмикав — добре орієнтувався тут і навпомацки. Але до кінця коридору, де була моя робітня, не дійшов. У котельні відімкнув двері надвір — мій ключ підходив, я й раніше ним користувався, вечорами, коли хотів подихати свіжим повітрям, засидівшись над своїми експериментами. Я тримався у тіні кущів та дерев, прокрався повз корпус Б’єргет, повз Панораму й Палац. Вантажівок ніде не було видно. Я йшов далі, але побачив велетенську будівлю, Дагалі, яку спорудили незадовго до війни. Вона могутньою горою височіла переді мною в темряві.
І тут теж жодного натяку на вантажівки. Я обійшов будівлю знизу, дійшов до протилежного її кінця і там помітив авта перед входом у підвал. Купа чоловіків знімали з кузовів великі ящики й заносили їх до підвалу. То були не німці, вони розмовляли норвезькою.
Я зачаївся за деревами, спостерігав за ними, доки поїхали геть. Пацієнтів вони не забирали, лише звантажили в підвал ящики.
Що в тих ящиках?
Зброя?
Війна тривала вже чотири роки, я чув розмови лікарів та санітарів, що скоро їй уже, певно, кінець. Як на мене, дуже погана ідея — зберігати зброю тут, де стільки божевільних навколо.
* * *Я лежав повністю одягнений у ліжку, вичікував, доки до мене зазирне нічний сторож. Тоді прослизнув до дверей, визирнув у коридор. Запасні ключі висіли в кухонній шафці, це я ще раніше завважив. Усі жіночі корпуси, наскільки я зрозумів, мали однакову систему замків, у чоловічих система була іншою. Коли сторож зник за дверима однієї з кімнат, я шаснув на кухню, відчепив від зв’язки ключ з написом «Жіноча сторона», бо Дагалі стояв саме на жіночій території. Раптом почув кроки в коридорі, затамував подих і поволі видихнув. Десь відчинилися двері, і звук кроків стих. Я визирнув, коридор був порожній, і я бігцем кинувся до своєї кімнати.
Десь о восьмій годині наступного вечора я повідомив доглядальниці Анне-Марії, яка сторожувала в нас у нічну зміну, що працюватиму в своїй робітні у підвалі. Анне-Марія кивнула.
— Як добре, Крезе, що ви маєте, чим зайнятися, — лагідно промовила вона.
Я її любив. Вона була молода. І дуже симпатична.
