Пекло? — подумав я і різко підхопився на ноги, затиснув ліхтарика зубами й присвітив на саме дно останнього відчиненого ящика. Там! Вона була там! Я вийняв картину, не дуже велику — пів метра вшир і заледве метр заввишки. Я поставив її на підлогу, поволі водив ліхтариком, освічуючи з усіх боків. Автопортрет. Очі Мунка сяяли, неприродно сяяли на оранжево-жовтому полотні, немов на тлі пожежі. Погруддя великим планом, оголений торс. Я кілька секунд вдивлявся в картину. «Автопортрет у пеклі». Потім обернув її, знайшов ножа, обережно підважив липку стрічку і вийняв задню стінку. Пульс підвищився, серце стугоніло в грудях, мені запаморочилося в голові, коли я вийняв маленьку картинку, тридцять на тридцять сантиметрів, намальовану олійними фарбами на полотні, без рамки. Чоловік у ліжку, жінка вперлася колінами під його коліна, животом до його спини, її рука обіймала його за шию, обличчя сховала на його потилиці. Злиті докупи тіла. Вони були одним цілим. Я знайшов «Сумнів».
<p>36</p>Анне-Марія пропрацювала тут два роки, з 1942, їй було лише дев’ятнадцять, але дівчина дуже старанна, на противагу багатьом іншим доглядальницям. А ще вона була вродлива, струнка, з білявими короткими кучериками. Я попросив її роздобути мені приладдя для малювання.
— Будете малювати, Крезе? — захоплено скрикнула вона. — Може, захочете поставити мольберт на веранді?
— Звертайся до мене на «ти», — сказав я. — Ні, я малюватиму в своїй кімнаті. А ти припильнуй, щоб ніхто сюди не заходив і не заважав мені.
Я зважував, малювати чи не малювати в підвалі, але там на стелі висіла лише одна гола жарівка, увечері світла буде недостатньо, довелося вдовольнитися кімнатою.
— Я можу написати табличку з написом «Не турбувати» й повісити на дверях, — несміливо промовила Анне-Марія.
— О, це було б дуже помічним, — сказав я і знову подумав, скільки вирозуміння є у цій дівчині.
— Що малюватимеш? — запитала вона.
— Мунка, — відповів я.
Вона з усміхом похитала головою.
— Тебе не так легко збагнути, Крезе.
* * *У мене почався період, коли я суттєво менше цікавився діамантами чи парфумами. Я малював чоловіка й жінку, які лежали в ліжку, вона — у нього за спиною, лінії тіл зливалися водно, перетікали одне в одне. Я намагався намалювати їх одним цілим.
